У рамках програми «Дерине» 20 жовтня ужгородська публіка збагатилася особливими культурними враженнями. На заході, організованому у співпраці із Закарпатським обласним угорським драматичним театром, Товариством угорської культури Закарпаття (КМКС) і Товариством ім. Ракоці, прозвучали вірші Шандора Каньяді, угорського поета з Трансільванії, лауреата премії Кошута, удостоєного звання Народного митця. Програму представили лауреат премії Марі Ясаї, заслужений та народний артист Угорщини Жолт Богдан, а також лауреат Премій Кошута та Prima Primissima ансамбль «Калака».
Після представлення гостей Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бачкаї у своєму урочистому привітанні наголосив, що завдяки програмі «Дерине» після низки населених пунктів краю до магії угорського театру долучається ужгородська публіка.
– Програма – унікальна угорська культурна ініціатива, започаткована з метою зробити високоякісну театральну культуру доступною для людей, які проживають у сільській місцевості, зокрема, невеликих населених пунктах. У 2025 році Програму доповнила підпрограма «Без кордонів». Це створило можливість розширити її на закордонні угорські громади, – повідомив дипломат. Відзначивши поезію Шандора Каньяді, він висловив упевненість, що виступ забезпечить не лише мистецькі враження, а стане символом єдності, що згуртовує душі через угорську мову та культуру в Карпатському басейні.
Відтак генконсул поділився особистим досвідом знайомства із Шандором Каньяді, з яким йому пощастило зустрітися в Берегові у 2009 році, саме тоді 80-річний поет брав участь у зустрічі з читачами, організованій в Закарпатському угорському інституті ім. Ференца Ракоці ІІ.
В.о. директора Закарпатського обласного угорського драматичного театру Едіна Шін, у свою чергу, зазначила, що протягом останніх трьох з половиною років угорська громада Закарпаття зіткнулася з труднощами історичного масштабу.
– Небезпека втрати ідентичності помножилася. Нам довелося пережити не лише розпад сімей, а й набагато серйозніші внутрішні духовні процеси. Зі зміною нашого життєвого простору наші громади також зазнають радикальних змін. Сила громади проявляється в тому, як вона реагує на ці виклики. У берегівському театрі ми одразу побачили можливість, яку надає мистецтво, зокрема, театр та різні види виконавського мистецтва, у боротьбі за збереження національної ідентичності. Боротьби в найблагороднішому сенсі. Коли на запрошення Міністерства культури та інновацій Угорщини ми отримали можливість долучитися до Програми «Дерине», одразу скористалися нею, адже закарпатська публіка завжди залюбки та масово долучається до мистецьких заходів, незважаючи на труднощі у вигляді повітряних тривог, блек-аутів, мобілізації.
Голова Ужгородського районного осередку ТУКЗ-КМКС, депутатка облради Лівія Балог пригадала свою особисту зустріч із Шандором Каньяді в Берегові.
– Перший його рядок, який спав на думку: «Було би добре стати криницею для подорожнього». Ця криниця – символ, що означає не лише життя, не лише воду для спраглого, а є джерелом життя в ширшому сенсі. Письменник художник, поет – напоює душу. Як Шандор Каньяді напоював угорські душі, як ансамбль «Калака» робить це вже протягом 60 років, так і багато хто з вас теж працює над цим. У ці часи немає важливішої місії на Закарпатті, ніж спробувати наповнити силою ті виснажені душі, які втомилися від викликів повсякденного життя останніх років.
Ансамбль «Калака» має в репертуарі твори Каньяді з 80-х років. Поет став визначальним батьком, другом колективу, вони багато подорожували разом, мають безліч спільних спогадів про нього. Розпочинаючи 50-й рік своєї творчої кар’єри, ансамбль «Калака» вирішив створити програму разом із Жолтом Богданом, відомим актором з Трансільванії, у рамках якої звучатимуть вірші видатного угорського поета Шандора Каньяді. Режисерка програми – Каталін Кьоварі. У виконанні членів ансамблю «Калака» – Габора Бенце, Даніеля Гріллуса, Вілмоша Гріллуса, Балажа Радвані, а також актора Жолта Богдана прозвучали твори «Грива та череп», «Різьблений вірш», «Годівниця для птахів», «Загублений камінь», «Буйвол та маленька рибка», «Річка мандрує», «Пригода», «Жовтий первоцвіт», «Геть», «Опудало часу», «Яблуко, яблуко» (з глядачами), «Є краї» (Вірменські надгробки, «Зношеними словами», «Прелюдія»), «Чорна казка», «Куплет про червоний трамвай», «Романтика», «Під Хрестом Півдня», «Monologue interieur з відкритими дверима», «Дві тополі», «День мертвих у Відні», «Хтось ходить по верхівкам дерев», «Прощання з жабою».
Протягом останніх 6 років колектив гастролював з цією програмою в багатьох місцях, представивши її понад 80 разів у Трансільванії, словацькій Верховині, сербському Воєводині, Австрії та Угорщині. Але на Закарпатті деякі вірші, як-от «Чорна казка» – «Ліс наш, кожне дерево і листок у джунглях, нехай кожен, хто говорить і кричить, як папуга, котрий прагне вищої гілки, іде до школи папуг» – мали такий резонанс, ніби їх написали з нас.
