Справжня сила угорської традиції полягає не в гучних словах, а в повсякденних дивовижах, що супроводжують нас упродовж поколінь. Ковток червоного вина з Егеру, місця народження мобільності, теплий папричний аромат копченої ковбаси — усе це нагадує про одне: є цінності, які не зникають. Угорські традиції живуть і дихають сьогодні, адаптуючись, але зберігаючи те, що ми в них любимо. Ми показуємо, як ці старі/нові скарби залишаються автентичними й улюбленими у світі, що змінюється дедалі швидше.
Угорські традиції найкрасивіше виявляються в продуктах, які на перший погляд здаються звичайними, але несуть у собі століття знань і спільної пам’яті. Угорські делікатеси підтверджують це: вони є живою частиною нашої культури, дарують нам ідентичність і поєднують нас і сьогодні.
Спробуйте лише Egri Bikavér, у якому відображено покоління виноградних сортів і виноробів; або ковбасу з Бекешчаби, що втілює родинні традиції та досвід. Index запитав героїв своєї статті, що допомагає цим скарбам виживати у дедалі швидшому, глобалізованому світі.
Виразний, елегантний угорський особливий продукт
Історія та буденність егерського виноробного регіону — це унікальне поєднання традиції, любові до землі та постійної адаптації. Ласло Фаркаш, винороб з Егеру та голова Гірської спільноти винного регіону Егер, розповів про це з власного досвіду — не лише про вина, а й про культурний контекст, який завжди визначав долю Egri Bikavér.
Він пригадав, що колись вино було не лише задоволенням: воно було частиною ритму повсякденного життя. Його пили як щось природне — воно супроводжувало трапези, роботу, соціальне спілкування. Сила егерського регіону полягає саме в унікальному балансі ґрунту, клімату та виноградних сортів.
Егерські вина, як кажуть, характерні, але не агресивні, насичені, але елегантні. Письменники Шандор Мараї та Геза Гардоні також відчували цю особливість, тому винний регіон часто порівнювали з Бургундією. Недарма биквер — “бичача кров” — став одним із найвідоміших угорських вин у світі: його історія, легенда та смак створюють особливу ауру, яка легко впізнається будь-де.
Водночас необхідно реагувати на зміни у звичках споживання вина, які впливають і на виноробів: їм потрібно не лише робити якісне вино, але й щоразу доводити, чому келих егерського вина вартий уваги.
«Egri Bikavér — найвідоміше угорське вино поряд із Токаї — імпортується по всьому світу. Але, як кажуть, “навіть доброму вину потрібна вивіска”. Важливо, щоб воно доходило до якомога більшої кількості людей: егерські вина означають якість», — сказав Фаркаш.
Kocs — подарунок мобільності від Угорщини світу
Назва Коч у медьє Комаром-Естерґом і сьогодні звучить особливо: саме звідси рушив у світ транспортний засіб, що став загальним словом — каретою (coach). Історія починається у XV столітті, на вулиці М’ясників, де сільські ремісники створили щось абсолютно нове: легкий, швидкий транспорт для перевезення пасажирів.
До того часу перевезення здійснювалися важкими, громіздкими возами, але дедалі гостріша потреба королівської кур’єрської служби Матяша Корвіна, а також його власні подорожі між Будою й Віднем вимагали швидшого пересування. Карета стала відповіддю на цей виклик.
«Новий транспорт був революційним у багатьох аспектах. Його легкий плетений корпус робив його швидшим, а вища конструкція захищала від багнюки та пилу. Структура на осі та великі задні й менші передні колеса сприяли стабільності та швидкості. Використання дишля також стало нововведенням, що зробило корпус карети ще міцнішим», — згадував Ласло Шимон, колишній мер села.
Ще один гунґарікум: ковбаса з Бекешчаби
Далі — ще один гонор угорської традиції: ковбаса. Історія чабайської ковбаси сягає ще часів Наполеонівських війн, коли нестача перцю змусила місцевих словацьких лютеран і угорські родини звернутися до паприки — створивши смак, який нині знає і любить вся країна.
Як зазначив мер Бекешчаби Петер Сарваш:
«Ця більш ніж двохсотрічна традиція — це не лише рецепт, а живе, дихаюче народне знання, яке передається з роду в рід, з покоління в покоління».
Чабайська ковбаса не є масовим виробом: усе в ній — ручна робота. Якість м’яса, співвідношення солі та паприки, насиченість часнику, метод копчення — усе це особисті рішення виробника, тому двох однакових ковбас не існує.
Висока якість інгредієнтів — ключ до високої якості продукту. Це однаково стосується й ковбас із Бекешчаби, і ковбас із Дюли. Існує вічна суперечка щодо того, яка з них «справжня» — на мою думку, обидві є автентичними.
Творчий народ
«Гунґарікуми — яких нині майже сотня — це чудова ініціатива, але, на жаль, ми не достатньо говоримо про цінності, створені угорцями. Важливо, щоб знання, любов і шанування гунґарікумів передавалися через покоління — недарма навіть дошкільнята місять чабайську ковбасу й штовхають візки на Фестивалі карет. Кубик Рубіка — велике винахідницьке досягнення, але важливо, щоб угорці знали кожен угорський продукт і розуміли, що вони — діти творчого, інноваційного народу», — підсумував Іштван Кнежшік.
