«Душа кожної людини має місце для квітів! Надто, коли йдеться про жінку. І вже справа кожної особистості – перетворити свою душу на квітник чи лишити його занедбаним у найглибшому закутку своєї сутності…» – такими надзвичайно влучними словами починається передмова до анонсу виставки відомої закарпатської вченої, громадської діячки Світлани Мітряєвої. Жінка пройшла через неймовірні випробування, зіштовхнулася зі страшною хворобою, і її одужанню в тому числі сприяла арт-терапія: робота з пензлем допомагала відновлювати нейронні зв’язки, а навчання мистецтву перенесення краси на полотно допомагало відроджуватись душевно.
Результатом копіткої роботи лікарів та неймовірної сили духу Світлани Мітряєвої стали численні творчі роботи, написані авторкою під чуйним та мудрим керівництвом закарпатського митця Олексія Федора. Десятки картин зараз у приватних колекціях в Україні, Угорщині, Словаччині, США.
Сьогодні ж, презентуючи свої твори широкому колу глядачів, Світлана Мітряєва хвилюється й водночас пишається – своїми друзями, колегами, наставниками, лікарями – великою когортою людей, котрі були і залишаються поряд, підтримують та надихають.
В Угорському домі Ужгорода Світлана Мітряєва презентувала 18 творчих робіт – це чуйні та надзвичайно ніжні натюрморти, які, як висловився, відкриваючи виставку, кандидат історичних наук, доцент УжНУ Ласло Зубанич, дарують промінь світла в цей буремний час.
«Світлана Мітряєва – випускниця історичного факультету Ужгородського державного університету, кандидат історичних наук, доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України , автор понад 120 наукових статей, академік Академії політичних наук України, керівник філії Національного Інституту стратегічних досліджень в Закарпатській області, її інтелектуальний «сад» системно наповнюється науковими ідеями, знахідками та саморозвитком особистості», – додав Ласло Зубанич.
На відкриття виставки прийшли численні друзі пані Світлани, колеги, а також лікарі, котрі допомагали її відновленню. Серед них – лікуючий лікар, невпропатолог Олександр Бобровник. Саме він сказав, що для того, аби відновити нейронні зв’язки, треба займатись тим, чим ніколи в житті не займались.
Зокрема, це може бути музика, навчання мовам, малювання. Оскільки лише з останнім жінка не була знайома, то й погодилась навчатися мистецтву малюнку. Саме невропатолог супроводжував пані Світлану в художню студію О. Федора, яка розташована поряд із нейроцентром, був зі своєю пацієнткою на перших заняттях, а відтак підтримував увесь час реабілітації.
Завітав на виставку й ректор УжНУ, нейрохірург зі світовим іменем Володимир Смоланка, котрий також підтримував пані Світлану. Він пригадав під час виставки той день, коли пані Світлану привезли до лікарні, розповів, що тоді направду стояло питання «про життя і не життя, буття і небуття», нагадав про складний час відновлення, а також про те, що арт-терапія стала для жінки справді одним із способів одужання.
«Але я хочу сказати, що сьогоднішня виставка – це в першу чергу не про арт-терапію, а про людину, про душу, про світоогляд, про той позитив, який Світлана Іванівна випромінює», – додав В. Смоланка.
Теплими словами відгукнулася авторка виставки про головного лікаря Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. Андрія Новака Юрія Яцину, адже саме в цьому закладі й за підтримки колективу цієї лікарні вона проходила амбулаторну реабілітацію впродовж тривалого часу.
Лікарка Центру легеневих хвороб і подруга дитинства Світлани Мітряєвої пані Любов Бондаренко, котра також завітала на відкриття виставки, додала:
«Світлана – це є приклад. Приклад нескореності, приклад бездоганності. Розумієте, вона є леді бездоганність. Вона нагадує мені Едіт Піаф, яка була горобчиком і стала символом Франції. Ось так і Світлана Мітряєва – тендітна і витончена жінка – стала символом Закарпаття».
З роботами Світлани Мітряєвої можна познайомитись в Угорському домі Ужгорода по вулю Мукачівській в будні дні – познайомитись і віднайти те, що буде близьким кожному глядачеві. А віднайти вдасться напевне, бо. Як зазначають оргнізатори виставки, «…усі ми маємо маленьку квіткову клумбу в душі, і залежить від нас самих, чи розквітне вона, чи буде засміченою і занедбаною. Але віднайти цю внутрішню гармонію, баланс кольорів і настроїв можливо, саме тому сама флора у моменти з посмішкою надії перероджується у глибокий катарсис, у терапевтичну силу мистецтва. Тож, приходьте, долучайтеся до сеансів арт-терапії, відкривайте свої власні квіткові клумби!»
Наталія Петерварі
