Відкриття виставки «Резонанси, рефлексії, віддзеркалення 2014–2025» Арпада Іштвана Мадяра та його учениць Ольги Мадяр і Олени Ковалевської відбулося у Берегові, в Угорському Європейському домі. Представлені роботи є резонансами, рефлексіями та візуальними віддзеркаленнями найважчих одинадцяти років в історії незалежної України. Картини демонструють алегоричні метаморфози почуттів і сприйняття двох професійних художників (Арпада Мадяра та Ольги Мадяр) і однієї аматорки — психологині Олени Ковалевської. Напрошується запитання: чому саме ці роботи стали основою концепції виставки? Відповідь проста: насамперед тому, що вони мовою символів передають змістовну інформацію про той період, який штовхнув наше суспільство у психоделічний стан.
Велику роль у створенні виставки відіграв Дюла Петнехазі, голова Київського товариства угорців, а Ласло Зубанич, директор Закарпатського угорського культурного інституту (КМКІ), всебічно підтримав її реалізацію в Берегові.
Твори справді спонукають до роздумів. Картини Арпада Мадяра та Олени Ковалевської сформувалися на основі роботи з пораненими військовими у військовому шпиталі, травматолого-ортопедичному інституті, а також під час психологічних і психоаналітичних сеансів для цивільних у психологічному відділенні Міжнародної соціальної академії «Modus Coloris».
До цього додалися й наслідки суспільної напруги, що дедалі зростає через війну… Щоб отримана негативна інформація не заражала нас на фаховому рівні, у підсвідомості сформувалася захисна реакція, завдяки якій її вивільнення набуло форми алегоричних образів.
Твори Ольги Мадяр — це символічно закодовані перспективи людських вад, які запускають уявні естетичні процеси декодування в свідомості глядача. Професійною мовою це можна назвати «інформаційною мандрівкою» у просторі картини. Назви полотен слугують своєрідною «точкою відліку» для семантичного розкодування знаків, символів і кольорової гами композицій.
Арпад Іштван Мадяр, уродженець Чопа, який нині живе в українській столиці, так розмірковує про виставку:
«На жаль, образи недавнього минулого стали „супутниками” тієї трагедії, яка у 1944 році ввійшла в історію моєї рідної Закарпаття під назвою маленкiй робот, і про яку земляки щороку з пошаною згадують у Меморіальному парку в Сваляві».
