Від початку російсько-української війни ще більше літніх людей залишилися на самоті — молодь та люди середнього віку вимушені були виїхати за кордон, і коли вони зможуть повернутися на батьківщину, залишається під великим питанням. На щастя, низка організацій допомагає самотнім людям похилого віку: одні навідують їх, інші доставляють продуктові набори, але це замало для тих, хто потребує постійного нагляду або догляду.
Уже п’ятнадцять років Дім для людей похилого віку «Мандулафа» при Карпатській реформатській церкві приймає самотніх стареньких. Директор дому — Надь Бейла, який розповів, що за останні три роки кількість охочих потрапити сюди фактично помножилася, а в закладі всього 37 місць, і зараз розширити їхню кількість неможливо.
— Дякую Богу, що навіть у такий складний час ми можемо утримувати дім для стареньких. Дуже важко, адже з початком війни багато наших працівників також виїхали за кордон, і ми й досі страждаємо від гострого дефіциту кадрів. Насамперед нам потрібні спеціалісти, адже заявників уже понад сто, а ми змушені відмовляти, бо маємо лише 37 місць і завжди «повний будинок». Проте ми вважаємо своєю місією підтримувати потребуючих і самотніх літніх людей у Карпатській Україні. Особливо згадую покійного єпископа Лайоша Ґулачі, який завжди казав: «Стареньких ніколи не залишаймо». Ми досі керуємося його словами й робимо все можливе, щоб на належному рівні піклуватися про підопічних.
Надь Бейла поділився, що в перші місяці після початку війни пенсіонери якось справлялися самі, але з часом їм усе складніше було жити на самоті. Багато хто став потребувати постійного нагляду, а психологічна травма й стрес торкнулися всіх, адже вони звикли жити в родинах, а раптом опинилися на самоті.
— Ми всі повинні невпинно молитися, щоб мати змогу підтримувати тих, хто опинився в біді, та допомогти їм знайти душевний спокій. Дуже боляче відмовляти тим, хто чекає місця в домі, але фізично в нас немає змоги прийняти більше мешканців. Ми багато думаємо над рішенням: очевидно, заклад треба розширити, але в нинішній ситуації важко оцінити й будівництво, й утримання додаткових потужностей. На зведення нового корпусу коштів наразі немає, але розширення необхідне, бо потреба зростає — не лише у пансіонатах, а й узагалі в соціальній сфері.
Щодо харчування підопічних, Надь Бейла зазначив, що тут мають певну перевагу: завдяки власному господарству вони вирощують багато продуктів — м’ясо, молочні вироби, а у власній пекарні щодня випікають свіжий хліб.
— Раніше роками могли ставити на стіл біопродукти, але цьогорічна холодна весна далася взнаки навіть на наших полях. Плюс частина працівників теж виїхала хоч і тимчасово, тож цей рік обіцяє бути складнішим за попередні. Та ми віримо в Господа, що Він допоможе нам подолати всі труднощі. Наші мешканці здебільшого дуже старенькі, часто тяжко хворіють або просто слабнуть і відійдуть у вічність. Пригадати це тяжко, але саме тоді в будинку звільняється місце.
Багато з наших стареньких доживають до 85–90 років, і слід розуміти, що в Домі багато лежачих потребують постійного догляду.
— А ті, хто ще самостійно пересувається й має куди повернутися, часто не хочуть їхати додому: тут у них спільнота, гарне довкілля, спокій. Ми піклуємося не лише про фізичне, а й про душевне здоров’я. Наш постійний сімейний лікар — доктор Ґааль Ґеза — регулярно їх відвідує, а якщо з’являється проблема, яку не можемо вирішити тут, пацієнта направляють до лікарні. У відмінних стосунках ми з головним лікарем Іваном Малешем, який за потреби одразу приходить на допомогу.
Надь Бейла також очолює Діаконійний відділ і розповів, що регулярно підтримує продуктами літніх людей, які живуть удома.
— Це для нас також дуже важливо, тому ми постійно допомагаємо самотнім стареньким. Без спонсорів ми б не впоралися: наші постійні помічники — реформатські спільноти з Нідерландів, Німеччини та Швеції, а також Угорська реформатська служба милосердя (MRSZ). Можу сказати, що служба милосердя ніколи не залишає нас на самоті: коли в домі довелося збудувати сховище, вони миттєво відгукнулися, і ми швидко завершили роботи. Я впевнений, що братерська підтримка сьогодні — найважливіша, і маємо пам’ятати слово Божого послання: «Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон Христів» (Гал. 6:2).
— Попри всі труднощі, чи маєте плани на майбутнє?
— Щоб ще більше полегшити життя стареньким, ми вирішили створити реабілітаційний центр. На території є старий напівзруйнований корпус, який ми плануємо відреставрувати під цей центр. Я вже консультувався з лікарями Берегова, і вони погодилися допомагати: коли виникне потреба, вони приїдуть. Ми добре розуміємо важливість душевної підтримки, але реабілітація після хвороб не менш критична, щоб наші мешканці якнайшвидше одужували. Нині наше головне завдання — якомога швидше завершити ремонт будівлі та відкрити центр.
