Світлова проекція на вежу Святої Марії Магдалини в Буді вшановує памʼять депортованих до Радянського Союзу. Інсталяція буде відкрита для громадськості протягом тридцяти днів, починаючи з вівторка після обіду.
Під час заходу 25 листопада міністр Канцелярії прем’єр-міністра Гергей Гуяш наголосив, що одним з найважливіших завдань Національного комітету памʼяті є вшанування тих, хто загинув у радянському полоні чи пережив жахи ГУЛАГу — за вісімдесят років після цієї трагічної доби в історії угорського народу.
XX століття було для Угорщини «хрестоперехрестям» історії — Перша та Друга світові війни, Тріанон, катастрофа на Дону, репресії після 1956 року, радянське пригноблення, — зауважив міністр, наголосивши, що, можливо, «жахливий світ ГУЛАГу» досі не отримує належної уваги.
Майже кожну угорську сім’ю торкнулися депортації майже одного мільйона людей після Другої світової війни.
Надзвичайно важливо доповнювати особисту пам’ять інституційною, наголосив Гуяш. Він підкреслив, що ми маємо памʼятати про часи, коли «ставкою було виживання, збереження», а «вижити — вже вважалося найбільшим можливим досягненням».
«Сьогодні ми живемо у легші часи, і щоб вони не змінилися, ми повинні памʼятати про долю тих, хто залишався людиною та угорцем навіть у найважчі періоди», — сказав він, зауваживши, що ті, хто зміг повернутися додому, були змушені мовчати протягом десятиліть. «Ми схиляємо голови перед їхньою памʼяттю, і наше завдання — зробити так, щоб якомога більше людей усвідомило, що ми маємо схилити голови перед їхньою спадщиною».
Река Фьольдварінє Кіш, президентка Національного комітету памʼяті, говорила про спільну відповідальність свідомого вшанування памʼяті. Особливо складно, коли особисті спогади стають історією, адже нині залишилося дуже мало тих, хто пережив радянську окупацію. Наше завдання — знайти інструменти, за допомогою яких ми можемо говорити про наше спільне минуле зрозуміло та актуально у XXI столітті, зазначила вона.
Вона наголосила, що світлова інсталяція «відкриває цю історію навіть для тих, для кого вона не є частиною родинної памʼяті».
Протягом наступних тридцяти днів проекція покаже назви близько трьох тисяч населених пунктів Карпатського басейну, жителів яких депортували.
Ласло Береч, голова району, нагадав, що майже мільйон громадян Угорщини постраждали від подій вісімдесятирічної давності. Це був удар, який нація могла пережити лише з великим трудом, зауважив він, додавши, що угорський народ не лише вижив, але й піднявся зі зброєю у 1956 році проти радянської диктатури та комуністичного гніту.
Береч наголосив на необхідності навчати дітей та онуків тому, що сталося, щоб жахи комуністичної диктатури ніколи не повторилися.
У 2012 році парламент ухвалив постанову, яка проголошує 25 листопада Днем памʼяті угорських політичних вʼязнів і примусових робітників, депортованих до СРСР. Дата має символічне значення, адже перша група тих, хто вижив, змогла повернутися додому 25 листопада 1953 року — після майже десятиліття в полоні.
Повернених змушували мовчати — розповідати було заборонено. Роки тиші тривали аж до 1990-го.
Близько 800 000 людей було вивезено з Угорщини до Радянського Союзу як військовополонених чи інтернованих, де вони працювали на примусових роботах протягом багатьох років. З них 300 000 ніколи не повернулися.
