Ференц Легар (угор. Lehár Ferenc, нім. Franz Lehár; 30 квітня 1870 – 24 жовтня 1948) — угорський та австрійський композитор, диригент. Поруч із Йоганном Штраусом та Імре Кальманом — найбільший композитор віденської оперети, основоположник її «неовенського» етапу на початку XX століття. Легар написав понад 20 оперет, насичених яскравою, нешаблонною музикою. З них найбільш відомі «Весела вдова» (1905), «Граф Люксембург» (1909), «Циганська любов» (1910), «Там, де жайворонок співає» (1918), «Паганіні» (1925), «Царевич» (1926). Арії з його оперет займають гідне місце в репертуарі найкращих співаків і співачок світу: Миколи Гедди, Елізабет Шварцкопф, Монтсеррат Кабальє, Лучано Паваротті, Пласідо Домінго та багатьох інших.
Ранні роки
Народився 30 квітня 1870 року в австро-угорському містечку Комаром (нині Комарно в Словаччині) в сім’ї військового капельмейстера. Серед предків Легара були німці, угорці, словаки та італійці. Вже в п’ять років Легар знав ноти і блискуче імпровізував на фортепіано.
У 1882 році Легар вступив до Празької консерваторії, де вчився у А. Бенневіца (скрипка), Й. Б. Ферстера (гармонія) і А. Дворжака (композиція).
Якийсь час працював скрипалем-концертмейстером у театральному оркестрі Бармен-Ельберфельда, потім протягом 10 років був на службі в австро-угорській армії, ставши одним з найпопулярніших капельмейстерів військових оркестрів. У цей час вийшли перші твори Легара: п’єси для скрипки, пісні, марші, вальси (зокрема вальс «Золото і срібло», 1899) і опера «Зозуля» (поставлена в Лейпцигу в 1896).
Від молодого композитора до короля оперети
Година Легара пробила, коли В. Леон, у той час найкращий віденський лібретист, запропонував композиторові написати музику на його лібрето «Лудильник». Поставлена в 1902 році, ця оперета послужила добрим заділом на майбутнє.
Через три роки Легар прославився на весь світ оперетою «Весела вдова» (нім. Die lustige Witwe) — твором, який завдяки своїй свіжості, винахідливості і пишності оркестрової партитури відкрив нову епоху в історії віденської оперети. У «Театрі ан дер Він» «Весела вдова» витримала 483 вистави; за деякими даними число спектаклів у всьому світі досягало 60 000 за перші 50 років сценічного життя твору.
Успіх «Веселої вдови» був приголомшливим: постановки відбувалися по всьому світу, а мелодії з неї — перетворилися на стандарти музичного театру. Саме з цього моменту Легар почав активно працювати над оперетами, що принесли йому подальший успіх. Про “Веселу вдову” сам автор так казав:
З «Веселою вдовою» я знайшов свій стиль, якого прагнув у попередніх творах… Я думаю, що жартівлива оперета не становить інтересу для сьогоднішньої публіки… Автором музичних комедій я не міг би бути ніколи. Моя мета – облагородити оперету. Глядач повинен переживати, а не дивитися і слухати відверті дурниці.
За три десятиліття після «Веселої вдови» Легар створив 19 оперет, зокрема «Граф Люксембург» (1909), «Циганська любов» (1910), «Єва» (1911), «Там, де співає жайворонок» (1918) і «Фраскіта» (чудова серенада з цієї оперети здобула широку популярність в обробці Ф. Крейслера).
Легару було вже за п’ятдесят, коли почалася його співпраця з Р. Таубером, найкращим тенором Німеччини. В результаті з’явилися такі вдалі оперети як «Паганіні» (1925), «Царевич» (1927), «Фрідеріка» (1928), «Країна усмішок» (Das Land des Lächelns, 1929), «Який прекрасний світ!» (Schön ist die Welt, 1931) і, нарешті, останній опус Легара — «Джудітта», поставлений в 1934 у Віденській опері).
З чотирьох майстрів пізньої віденської оперети (разом з О. Штраусом, Л. Фалем та Імре Калманом) Легар був найяскравішим: його мелодійне дарування справді невичерпне, ритмічна і гармонійна мова відзначається різноманітністю, а оркестрове письмо — ефектністю.
Окрім віденського і угорського колориту Легар використовує паризькі, російські, іспанські, польські і навіть китайські елементи. Хоча його критикували за підміну справжньої музичної комедії мелодрамою, тобто відходом від традицій основоположників жанру Ж. Оффенбаха і Й. Штрауса, не викликає сумнівів, що саме творчість Легара принесла віденській опереті широке міжнародне визнання.
Ференц Легар написав понад 30 оперет і музичних творів, які відзначаються мелодійністю, багатою оркестровкою та здатністю передавати найтонші почуття та настрої слухача.
Особливо популярними стали арії та мелодії з цих творів: наприклад, «Vilja» з Веселої вдови або «Immer nur lächeln» з Країни посмішок, що стали улюбленими концертними номерами і записуються незалежно від повних постановок оперет.
Завдяки Легару жанр оперети отримав нове життя на початку XX століття. Його музика підкорила не лише Відень чи Будь-яке місто Австро-Угорщини — вона стала частиною світової культурної спадщини. Саме Легара часто вважають тим, хто сформував сучасну західноєвропейську оперету, яка поєднувала легкість, ліризм, гумор і музичну майстерність.
Пізні роки та спадок
Легар пережив дві світові війни та значні історичні зміни, але його творчість залишалася популярною навіть у складні часи. Він помер 24 жовтня 1948 року в Австрії, залишивши після себе музичну спадщину, що продовжує жити на театральних сценах Європи й світу.
Ференц Легар — не просто композитор оперет. Він був тим, хто зробив жанр легким, мелодійним і універсальним, здатним зачепити як серце слухача, так і його уяву. Його музика звучить і в театрах, і в концертних залах, і в кіноадаптаціях, нагадуючи про те, що мистецтво може бути одночасно веселим і глибоким.
Ференц Легар був надзвичайно популярним за життя, отримав численні нагороди та визнання. Він дожив до глибокої старості, продовжуючи творити й спостерігати за успіхом своїх постановок. Його спадщина й сьогодні є невід’ємною частиною світової музичної культури, а оперети Легара регулярно виконуються на сценах провідних театрів Європи та світу, зберігаючи свою актуальність і чарівність для нових поколінь слухачів.
