Берегівщина — регіон, де багатомовність не декларують, а просто проживають щодня. Українська й угорська тут звучать поруч — у школах, на роботі, вдома. І питання ідентичності давно вийшло за межі політики — воно про звичайне життя людей. Навіть у час війни громада не замикається в собі — навпаки, розвиває освіту і розбудовує соціальну підтримку.
Один із прикладів змін — Берегівський ліцей імені Лайоша Кошута. Заклад готують до переходу в формат академічного ліцею — з новими профілями і сучасною базою.
Директорка ліцею Емешe Желтвай-Веждел каже: заклад хоче зберегти повний освітній цикл і водночас дати учням більше можливостей для вибору:
«Ми хочемо, щоб залишилися і початкові класи, і гімназійна ланка до дев’ятого класу, і ліцей — 10–12 класи. Працюватимемо за трьома профілями: біолого-хімічним, економічним і історико-правовим», — розповідає вона.
У школі вже поступово оновлюють кабінети та матеріальну базу — від лабораторій до спортивної інфраструктури. Навчання тут переважно угорською, однак ключові предмети викладають українською. І, як показує практика, це не створює труднощів — навпаки, формує багатомовне середовище.
Учениця 11 класу Олександра Масниць говорить, що для неї така модель — природна:
«Вдома я спілкуюся українською, а в школі інколи переходжу на угорську з друзями. Я українка, але мову знала з дитинства — батьки вважали, що це дасть більше можливостей», — каже дівчина.
Схожі історії — у багатьох учнів. Хтось приходить у школу вже з двома мовами, хтось опановує їх поступово. Учениця Сабіна Кеменяш розповідає, що саме в школі фактично вивчила угорську:
«Дома я більше говорю українською, але в школі — частіше угорською. Я прийшла сюди і вчила мову з нуля. І ніколи не планувала їхати в Угорщину — хочу жити і вчитися тут», — ділиться вона.
Попри близькість кордону та можливість навчання за кордоном, багато молоді свідомо обирає Україну.
Розвиток таких ліцеїв — частина ширшої освітньої реформи. У Закарпатській ОВА наголошують: профільна школа — це насамперед про якість освіти. Заступник голови ОВА Юрій Гузинець пояснює:
«Це дає можливість значно підвищити рівень освітніх послуг. Держава передбачає субвенції на лабораторії, обладнання, шкільні автобуси. Ідеться про комплексне оновлення інфраструктури», — зазначає він.
Водночас у регіоні акцентують: мовні права національних меншин залишаються важливою частиною змін. Після візиту президента уряд отримав доручення напрацювати окрему модель навчання угорською — за аналогією з іншими областями.
Та життя громади — це не лише освіта.
На Берегівщині паралельно працює потужна система соціальної підтримки. Один із її центрів — діаконічна служба реформатської церкви, яка діє вже понад 30 років. Керівник служби Бейло Нодь розповідає, що допомога тут — щоденна і системна:
«У нас є 26 соціальних кухонь по Закарпаттю, працює пекарня. Щодня випікаємо 650–700 хлібин — для тих, хто цього потребує», — каже він.
Із початком повномасштабної війни навантаження лише зросло — як і кількість людей, які звертаються по допомогу.
Єпископ реформатської церкви Олександр Зан-Фабіан підкреслює: соціальна місія — це невід’ємна частина роботи церкви.
«Церква не лише проповідує, а й показує любов на практиці. Те, що ви бачите — це лише частина нашої роботи: соціальна кухня, пекарня, будинки для людей похилого віку», — говорить він.
До розвитку соціальної сфери долучається і місцева влада. У громаді вже працюють заклади для літніх людей, а серед планів — створення реабілітаційного центру.
Міський голова Берегова Золтан Бабяк каже, що це питання майбутнього, яке вже потрібно готувати:
«Фізична і психологічна реабілітація будуть серед головних напрямків. Нам потрібно створити центр, де ветерани зможуть відновитися і повернутися до нормального життя», — зазначає він.
Уся ця робота — спільна: влади, громадських організацій, церков і донорів. І саме вона формує відчуття стабільності в непростий час.
Депутатка обласної ради Юдіта Петеї переконана: досвід Берегівщини — показовий. «Угорці тут інтегровані, вивчають мову і бачать своє майбутнє в Україні. Це приклад того, що можна жити і працювати вдома», — каже вона.
Берегівщина сьогодні — це не про кордони. Це про співжиття культур, спільну відповідальність і вибір залишатися.
І навіть у час війни цей вибір для багатьох залишається незмінним — будувати своє життя тут, у своєму краї.
