Закарпатська обласна філармонія відзначила свій 80-річний ювілей грандіозним концертом. На одній сцені зустрілися покоління, музичні традиції та особисті історії: ювілейна програма вшанувала вісім десятиліть діяльності закладу й продемонструвала, хто береже цю спадщину сьогодні.
1 жовтня, у Всесвітній день музики, у спільному виступі об’єдналися різні епохи філармонії та майже всі її творчі колективи. Історія закладу розпочалася 1946 року, коли на Закарпатті практично одночасно зародилися професійна музична освіта та концертне життя. У перші роки сформувалися ансамблі, які згодом і визначили обличчя філармонії: симфонічний та камерний оркестри, камерний ансамбль «Угорські мелодії», академічний естрадно-духовий оркестр, а також Закарпатський ансамбль пісні і танцю (попередник сучасного Заслуженого академічного закарпатського народного хору, який нині має статус національного). Музиканти ранньої філармонії давали сотні концертів на рік у сільській місцевості, несучи професійну музику до селищ, на фабрики та в поля.
Двома визначальними постатями цього музичного світу були угорські музиканти й композитори Деже Задор та Іштван Мартон, без яких важко уявити професійну культуру краю. Як фольклорист, Задор записав 156 народних пісень, гармонійно поєднавши європейську класику з місцевими традиціями. Іштван Мартон не лише творив і викладав, виховавши не одне покоління митців, а й згодом очолив ансамбль «Угорські мелодії». Угорський внесок є невіддільним від вісімдесятилітньої історії закладу: від заснування й донині практично в усіх колективах працювали та працюють митці угорського походження.
Саме таке культурне розмаїття стало візитівкою Філармонії. Музичні традиції народів краю не ізольовані, а взаємопереплетені. Ювілейна програма яскраво відобразила цей багатомовний музичний ландшафт: від Баха до Дженкінса, від Імре Кальмана до Гершвіна, від чардашу до українських народних мотивів.
Вечір розпочався енергійною святковою фанфарою — увертюрою до оперети «Легка кавалерія» Франца фон Зуппе під орудою Вікторії Свалявчик-Цанько. А в Симфонії № 1 для органа з оркестром Александра Ґільмана неповторним звучанням розкрилася головна перлина будівлі — її орган.
Цей унікальний інструмент, збудований 1974 року, з 2015-го доглядає Шандор Шрайнер — єдиний в Україні майстер з обслуговування органів угорського походження. Орган філармонії є найбільшим і єдиним світським органом на Закарпатті: він має 2242 труби, 32 регістри, три мануали та педальну клавіатуру.
Обличчя філармонії доповнює й сама будівля колишньої синагоги, зведеної 1904 року в неомавританському стилі, із збереженим мозаїчним куполом. За словами майстра, акустика зали є довершеною само по собі: синагогу спроєктували так, щоб звук без жодних мікрофонів лунав у кожному куточку.
Шандор Шрайнер також із 1995 року грає в Закарпатському народному хорі. Утім, у лютому 2018 року хор відокремився від філармонії та виділився в самостійну комунальну установу.
– Тридцять років тому хористи й танцюристи працювали з неймовірним паланням. Пам’ятаю, як вони репетирували навіть під час перерв, змагаючись, у кого вийде краще. Натомість оркестр за ці роки суттєво зріс у якості, — ділиться кларнетист і виконавець на тарогато Шандор Шрайнер. — Сьогодні на Закарпатті є чимало чудових музикантів, однак одного лише ентузіазму замало, щоб утримати їх тут. Повага до професії, належні умови та більше якісних концертів — це те, від чого залежить наше виживання та розвиток.
За вісім десятиліть змінилося чимало: політичні режими й епохи, втрати й нові починання, люди, які йшли та поверталися, українські й угорські мелодії, що перепліталися на одній сцені.
На честь ювілею як запрошена диригентка на сцену повернулася Олена Короленко. Разом із симфонічним оркестром вона виконала знамениту арію з «Русалки» Дворжака та вогняну інтермедію Хіменеса. Згодом вона поступилася диригентським пультом і приєдналася до ансамблю «Угорські мелодії», який колись очолювала і до якого 2006 року запросила Діану Гавату — теперішній художній керівник колективу.
– Тоді концерти відвідувало більше людей, серед глядачів було більше угорців, нас більше помічали, — згадує початок роботи Заслужена артистка України Діана Гавата, яка очолює ансамбль вже десять років. — Було більше музикантів, які за своїм корінням глибоко відчували угорську музику, чардаш, оперету. Сьогодні в «Угорських мелодіях» бракує прими, немає постійного кларнетиста чи танцювальної пари. Завдання перед нами непросте, але ми прагнемо зберегти цю культурну та звукову спадщину, яка десятиліттями визначала особливе місце ансамблю у Філармонії. Останнім часом до нас долучаються й музиканти з Харкова, Запоріжжя та інших східних регіонів України, які переїхали на Закарпаття через війну…
На ювілейному вечорі згадали й тих, хто вже не міг бути поруч. Присутні вшанували пам’ять жертв війни та колишніх артистів філармонії, чиє місце відтепер — у нашій світлій пам’яті.
У фіналі пісню Тараса Петриненка «Україна» співав увесь зал разом із артистами, а гучні овації лунали як шана минулим восьми десятиліттям і віра в усе, що чекає попереду.
