Хоча лінія фронту може здаватися далекою від Закарпаття, наслідки конфлікту залишили глибокий слід і тут. Еміграція, призов до армії та розпад сімей докорінно змінили життя багатьох людей похилого віку. Багато з них залишилися самі, без допомоги та підтримки, а їхнє здоров’я, фінансове становище та душевний стан також погіршуються. Яка доля чекає на тих людей похилого віку, які мовчки несуть тягар війни – не в шумі снарядів, а в самотності та вразливості – у статті kiszo.net
Ілоні Чічо 88 років. Жінка з Малих Геївців колись працювала бухгалтером. Тітка Ілона втратила чоловіка 27 років тому і з того часу живе сама. У неї двоє синів, п’ятеро онуків і четверо правнуків, але значна частина родини за кордоном, лише деякі залишилися вдома.
«Молоді люди мають своє життя, сім’ї та роботу», – зазначає вона, додаючи, що не хоче бути нікому тягарем.
«Ти господар, якщо в тебе немає слуг», – часто цитує тітка Ілон приказку, яка стала провідним принципом її життя. Вона відчуває, що її сили зменшуються, і через це разом з ними старіє і будинок, у неї більше немає можливості та енергії підтримувати його в порядку, але, незважаючи на це, вона все ще намагається самостійно господаоювати. У неї є кілька курей-несучок та невеликий город, за яким вона доглядає сама. Навесні родина допомагає їй із посівом, але відтак вирощування – на ній. Щодня жінка виходить до шостої ранку та працює в саду до дев’ятої ранку.
«Навіть якщо врожай не дуже хороший, добре, що я цим займаю себе. Інакше я б збожеволіла», – каже вона з посмішкою. Увага сусідів багато значить для самотньої старенької жінки. Найбільша допомога – це сусід через дорогу, який регулярно запитує, що їй потрібно. Коли він іде до магазину, він купує сусідці потрібні речі, допомагає оплачувати рахунки та купує ліки. «За допомогою сусідів і Бога я справляюся», – розповіла Ілона.
***
Через воєнну ситуацію молоде покоління також масово покинуло Закарпаття, залишивши багатьох людей похилого віку на самоті. Цю проблему визнав Гі Арнольд, голова громадської організації «Örökifju» в Ґаті, який разом зі своєю родиною допомагає місцевим пенсіонерам, школярам і вихованцям дитячих садків.
Представник Берегівської громади сказав, що вони щотижня, якщо це можливо, відвідують пенсіонерів.
«Майже кожна людина похилого віку потребує допомоги. Якщо я приношу комусь пакунок, вони також спостерігають з подвір’їв сусідніх будинків, чекаючи, чи зможуть щось отримати», – каже Арнольд. Літнім людям також допомагає Реформатська церква, серед інших, але, незважаючи на це, додає він, найбільшим браком є фізична допомога, присутність. Немає чоловіків, які, наприклад, косять траву або приносять те-се. Якщо хтось і допомагає, то наважується це робити лише на світанку, ховаючись.
Гі Арнольд також розповідає, як важко пересуватись пенсіонерам, багато людей похилого віку замкнулися в собі, у них болять ноги, вони не можуть або не хочуть ходити до громади, хоча їм справді потрібно поговорити.
«Я хотів би створити клуб для людей похилого віку, але важко змусити їх вийти зі свого маленького куточка», – каже Арнольд, який викладає, є батьком двох дітей, а також веде бізнес, але все ж намагається знайти час, щоб допомогти. «Ми працюємо тихо, але багато людей приходять до мене самі. Усім подобається, коли про них піклуються. Тому я закликаю всіх допомагати тим, хто цього потребує. У цій ситуації ми можемо рухатися вперед, лише якщо будемо допомагати один одному».
***
За словами Аннамарії Ніжегородової, догляд за людьми похилого віку є серйозним викликом для сімей, члени яких більше не живуть в одній країні. Через це жінка з Великої Доброні та її родина зіткнулися з важким рішенням.
– Моя бабуся провела в Угорщині лише кілька місяців з доньками та нами після початку війни. Перші два роки вона поверталася до орідного села, проводячи літо та ранню осінь вдома. У неї завжди була сильна туга за домівкою, яка не минає й донині. Її серце тягнуло її назад на батьківщину, до будинку, де вона прожила своє життя, до саду, який вона доглядала десятиліттями, до друзів, з якими вона підтримувала зв’язок щодня, – сказала Аннамарія.
Однак з роками родина вирішила, що літній член сім’ї залишиться в Угорщині надовго. Основними причинами цього були найближче сімейне оточення та більш передбачувані умови життя.
– Моя бабуся – енергійна, працьовита жінка, яка любить діяти, організовуватися та допомагати іншим, тому їй завжди було важко сидіти склавши руки. Їй потрібен простір для руху, близькість до людей, звичне оточення. Саме тому для неї було надзвичайно важким рішенням нарешті залишитися в Угорщині назавжди. Тут, поруч, її родина, і вона може жити в безпеці та любові, що зараз найважливіше. Але подумки вона все ще розривається на дві частини, бо одна половина її серця б’ється тут, а інша все ще прагне повернутися до Великої Доброні, – сказала Аннамарія Ніжегородова.
***
Будинок для людей похилого віку «Мандулафа» Закарпатської реформатської церкви приймає покинутих людей похилого віку вже п’ятнадцять років. За словами директора будинку Бели Надя, кількість заявників за останні три роки практично зросла вдвічі, але в будинку лише 37 місць.
– Наразі у нас понад сто заявників і, на жаль, ми змушені їм відмовляти, бо будинок постійно повний. Я перебуваю у дуже скрутному становищі, коли мені доводиться відмовляти тим, хто чекає на будинок для людей похилого віку, тому ми багато думаємо над вирішенням проблеми, але в нинішній ситуації у нас все одно немає фінансових коштів на будівництво нової будівлі, – пояснив Бела Надь.
Мешканці будинку – це зазвичай дуже старі люди, які хворіють або просто слабшають. Так говорити неправильно, але лише в таких випадках з’являється місце.
– Ці люди досягають 85-річного віку, а то й 90-річного, і також важливо знати, що багато з них у будинку для людей похилого віку потребують постійного догляду та прикуті до ліжка. Ми також намагаємося зробити все можливе, щоб покращити їхнє психічне благополуччя, але їхнє здоров’я також важливе, і наш постійний сімейний лікар Геза Гаал, регулярно їх відвідує.
***
Програма «Допоміжні руки!» Громадської організації «Карпатський Дім» вже багато років піклується про людей похилого віку, які живуть самотньо та потребують допомоги на Закарпатті. Робота організації стає дедалі більш необхідною, оскільки з початку війни все більше самотніх людей похилого віку живуть у важкій бідності. Соціальні працівники організації щотижня відвідують 80 людей похилого віку в населених пунктах Берегівщини, допомагаючи їм у найнеобхіднішому.
– Наразі ми охоплюємо 80 людей похилого віку у двадцяти населених пунктах, один соціальний працівник охоплює п’ять сіл, чотири з яких виконують це завдання, – розповів нашій газеті виконавчий директор Громадської організації «Карпатський Дім» Дьйозо Товт. – Наші люди щотижня відвідують людей похилого віку, які беруть участь у програмі, і проводять там годину. Вони звертають увагу на здоров’я людей похилого віку, за потреби роблять за них покупки, оплачують комунальні рахунки та купують ліки, що є величезною допомогою, особливо для людей з обмеженою мобільністю. Майже без винятку це літні люди, які живуть самі та часто страждають на хронічні захворювання.
Програма працює дуже добре, оскільки доглядальники та ті, про кого піклуються, перебувають у тісному контакті, тому спеціаліст знає, яка допомога потрібна літній людині. Ми надаємо цим людям великі продуктові набори вагою 15-20 кілограмів 4-5 разів на рік, особливо під час свят, таких як Великдень та Різдво. Але, мабуть, що ще важливіше, ми зменшуємо відчуття самотності та ізоляції. Якщо хтось вислухає цих літніх людей, вони поговорять з ними, саме цим ми їм допомагаємо.
Виконавчий директор організації зазначив, що до програми є великий інтерес. Тих, хто потребує допомоги, включають до програми на основі рекомендацій сільських старійшин. Потребує допомоги набагато більше літніх людей, ніж вони можуть зараз допомогти, але їхні фінансові ресурси обмежені. Саме тому вони прагнуть забезпечити, щоб програма, яку підтримують Фонд Бетлена Габора, історичні церкви та Фонд Католицької громади Хам-Хюненберга, продовжувалася стільки, скільки буде потрібно.
