День пам’яті мучеників Арада відзначили по всьому Закарпаттю. Традиційно в цей день покладають вінки до могил учасників визвольної війни за незалежність (військових, нацгвардійців) на різних пам’ятних місцях області. 6 жовтня також є днем жалоби, оскільки влада Габсбургів подала приклад, розстрілявши/повісивши головних офіцерів війни за незалежність.
Сьогодні в Ужгороді (на кладовищі Кальварія) та в Берегові (на подвір’ї Європейсько-угорського дому) представники Демократичної спілки угорців України, Товариства угорської інтелігенції Закарпаття, та Ужгородського національного університету вшанували пам’ять героїв війни за незалежність покладанням вінків. Вінки, прикрашені національною стрічкою, було покладені на могилу Яноша Сегелеті, лейтенанта, та до пам’ятної колони арадських мучеників…
6 жовтня в усьому світі вшановують пам’ять мучеників Араду. Їхні групові портрети знайомі багатьом, але більшість людей мали б серйозні проблеми з перерахуванням усіх їхніх імен. Тепер ми знаємо, що мучеників революції було не тринадцять, а шістнадцять, але троє з яких не були страчені 6 жовтня. Протягом багатьох років національна пам’ять забула полковника Норберта Ауффенберга Ормаї, організатора угорських мисливських полків, який був повішений 22 серпня. 25 жовтня був розстріляний полковник Лайош Казінці, син мовного новатора Ференца Казінці, який відіграв важливу роль у створенні бойових сил війни за незалежність. У червні 1849 року він очолив окрему дивізію для захисту комітатів Унг, Берег, Угоча і Марамарош.
Список мучеників революції був доповнений 31 березня 1850 року Лайошем Хаугом, віденським газетярем і полковником армії (ад’ютант Йожефа Бема і командир Сашвара), якого повісили за памфлет проти Габсбурзько-Лотарингського дому під час віденської революції. Усі страчені були колишніми офіцерами імперської армії, найвище звання мав Ерно Кіш, найнижчий – Вільмош Лазар (міністр оборони). Дев’ятеро з них були присутні на військовій раді в Араді 11 серпня, коли було прийнято рішення про капітуляцію. Вони, разом з Каролем Вечеї та Яношем Дам’янічем, здалися в полон російським військам, а Арістид Дежеффі та Вілмош Лазар – австрійським військам. Існує також багато неточностей про «Тринадцятьох», і більшість з них навіть неправильно названі. Усіх їх називають генералами, хоча Вільмош Лазар був лише полковником.
Сьогодні, 6 жовтня, ми згадуємо їх: Лайош Ауліх (Пожонь, 1793), Янош Дам’яніч (Стара /Сербія/, 1804), Арістід Дежеффі (Чакань, 1802), Ерно Кіш (Темешвар, 1799), Карой Кнезіч (Великий Гайовац /Хорватія/, 1808), Дьєрдь Лахнер (Бестерцебаня, 1795), Вільмош Лазар (Надьбечкерек, 1815), Карой Лейнінген-Вестербург (Ільцемштадт /Німеччина/, 1819), Йожеф Надьшандор (Надьварад, 1804), Ерно Пельтенберг (Відень, 1813), Йожеф Швейдель (Зомбор, 1796), Іґнац Тьорьок (Ґьоделло, 1795), Карой Вечеї (Пешт, 1807). Всі вони віддали своє життя за свою країну 6 жовтня 1849 року. Світла їм пам’ять!
