Культура, що об’єднує: українські дні в Будапешті

9-10 березня Будапешт став справжнім осередком української культури. У ці дні місто приймало Дні української культури, організовані письменником, директором Інституту Центральноєвропейської Стратегії Андрієм Любкою у співпраці з речницею української меншини в Угорському Парламенті Ліліаною Грексою та Державним самоврядуванням українців в Угорщині на чолі з Євгенією Єдлічкою.

Захід зібрав сотні людей – від українських біженців і діаспорян, дипломатів до угорських публічних інтелектуалів та просто небайдужих містян. Обидва дні були наповнені літературою, музикою, роздумами про війну і мир, а головне – живим діалогом між культурними діячами України й Угорщини.

Імпульсом для проведення події стала ініціатива створення дитячої бібліотеки української літератури імені Анастасії Ярославни. Бібліотека запрацювала при Першій українсько-угорській школі Будапешта, яку очолює подружжя Олена та Сергій Безкоровайні. Саме для неї привезли з України та передали понад 700 книжок, які вдалося зібрати Андрію Любці за підтримки Українського ПЕН та низки видавництв.

У межах заходу відбулася й зустріч з учнями школи. Діти мали можливість поспілкуватися з письменниками про їхню професію та її можливості. Про роботу військового фотографа говорили з Дмитром Балховітіним, про роботу в медіа і комунікаціях — з головною редакторкою Varosh Діаною Тищенко та заступницею виконавчого директора ПЕН Ганною Устиновою.

Дні української культури у Будапешті приурочили до Шевченківських днів. Тож з цієї нагоди пройшло й урочисте зібрання біля пам’ятника Тарасові Шевченку в Будапешті. Урочистий момент – покладання квітів та читання уривків з “Кобзаря”. Шевченкові слова лунали так, ніби написані саме для нашого часу: про боротьбу за свободу, про гідність і про силу народу, що ніколи не зламається.

Серед присутніх – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорщині Федір Шандор, український письменник і перекладач, директор Інституту Центральноєвропейської Стратегії й віцепрезидент Українського ПЕН Андрій Любка, речниця української меншини в Угорському парламенті Ліліана Грекса, голова Державного самоврядування українців в Угорщині Євгенія Єдлічка, народна депутатка України Юлія Гришина, голова Закарпатської обласної державної адміністрації Мирослав Білецький.

Після офіційних заходів гості вирушили до культурного центру Hagyományok Háza (Дім Традицій): тут відбувся літературний вечір за участі письменників Андрія Любки та Галини Малик.

Говорячи про Шевченка як символ української незламності, Андрій Любка нагадав про 200-річчя поета, яке збіглося з початком російської агресії у 2014-му. Також згадав кадри зі звільненого Херсона, де під зірваною окупаційною пропагандою знову з’явилися слова пророчі настанови: «Борітеся – поборете».

Андрій Любка та Галина Малик

Галина Малик поділилася особистою історією – як у російськомовному Бердянську відкрила для себе українську мову через Кобзаря. Згадала, як у дитинстві приносила книгу у гості до стареньких сусідів, які просили читати їм Шевченка при свічках.

“Шевченко живе в кожному з нас, приходячи до кожного у свій час. Він залишається тим, хто допомагає нам зрозуміти себе”, – зазначила письменниця.

Галина Малик

Галина Малик наголосила, що дитяча література має допомагати відрізняти добро від зла, любов від ненависті, зраду від вірності: “Світ втрачає орієнтири. Ми вже не знаємо, коли політики кажуть правду, а коли брешуть. Тому так важливо з дитинства прищеплювати правильні цінності. І дитяча література є одним з головних інструментів цього”.

Вечір продовжився концертом гурту B&B Project. Сцена ожила під звуки бандури та баяна – інструментів, які в унікальному виконанні музикантів звучали як класично, так і сучасно. Зал то завмирав, слухаючи ніжні мелодії, то вибухав оплесками, коли музика набирала драйву.

Український гурт B&B Project

10 березня стінах Університету ELTE відбулася зустріч зі студентами та викладачами, де учасники обговорювали літературу, культуру та перспективи академічної співпраці, важливість збереження національної ідентичності через мову.

Не менш важливим елементом програми стала виставка дитячих малюнків “Моя Батьківщина: від Шевченка до Петефі”, яку провели у будівлі Офісу Депутатів Угорського Парламенту.

Ще один символічний момент – покладання квітів до пам’ятника Шандору Петефі – поетові, чия творчість стала голосом угорської революції.

Покладання квітів до пам’ятника Шандору Петефі

Загалом під час заходів учасники часто проводили паралель та порівнювали Шевченка і Петефі. Вони обидва були символами національно-визвольної боротьби своїх народів у XIX столітті. Обидва писали про свободу, соціальну справедливість і національну самосвідомість, виступали проти імперського гніту (Російської та Австрійської імперій). Хоч творчість українського й угорського поетів мала різні акценти, їх об’єднувала одна велика спільна ідея – ідея свободи.

На завершення програми відбулося відкриття  фотовиставки “Донеччина, за яку ми боремося” військового фотографа Дмитра Балховітіна. Фотовиставку, присвячену красі української Донеччини символічно відкрив сам автор у військовій формі – символічний жест людини, яка не лише говорить про любов до рідного краю, а й готова за нього боротися.

Відтак відбулася публічна дискусія для угорської авдиторії за участі Андрія Любки, Дмитра Балховітіна та угорських інтелектуалів Кріштіана Нярі та Балажа Шіпоша. Однією з головних тем дискусії стало відродження української культури в умовах війни.

Попри руйнівні наслідки повномасштабного вторгнення росії, Україна переживає культурний ренесанс. Кількість виданих українських книг зросла, попит на театральні вистави та концерти досяг рекордних показників, а українці дедалі більше підтримують вітчизняне мистецтво.

Письменник Андрій Любка наголосив, що культура стала своєрідним антидотом від тривожності та засобом самоідентифікації. Українці почали читати й купувати книги українською мовою більше, ніж будь-коли. В Ужгороді, де до війни функціонувало лише дві книгарні, за час повномасштабного вторгнення відкрилися ще шість, а квитки в театри країни розкуповуються на кілька місяців наперед.

“Культура – це не лише спосіб розваги чи естетичної насолоди, а й фундамент виживання нації. Вона дає сенс боротьбі, формує суспільну єдність і нагадує, за що ми воюємо”, – підкреслив Любка.

Українські та угорські учасники знаходили аналогії між нинішньою війною України та історією Угорщини, зокрема її боротьбою за незалежність у 1956 році. Згадували, що угорці свого часу також стикалися з агресією великої імперії.

Учасники дискусії зазначили, що значна частина угорського суспільства перебуває під впливом державної пропаганди, яка часто нав’язує проросійське бачення війни. Тоді як угорська інтелігенція нерідко відчуває сором за свою пасивність щодо відкритої підтримки України. Адже така підтримка – не лише політичне питання, а й моральний вибір. Тож українська сторона закликала угорських інтелектуалів активніше взаємодіяти з українськими культурними діячами та журналістами, щоб формувати більш об’єктивне сприйняття реальності.

Публічна дискусія про війну в Україні

Важливим аспектом дискусії стало усвідомлення необхідності культурного діалогу між двома країнами. Українці мають більше відкривати для себе угорську культуру, зокрема через переклади угорських авторів та глибше розуміння історичних травм угорського народу.

Ярина Чорногуз, лауреатка Шевченківської премії та військовослужбовиця ЗСУ, хоч і не змогла бути присутньою особисто, передала відеозвернення просто з окопу. Її присутність – нехай і віртуальна – нагадала про те, що культура і боротьба в Україні сьогодні нерозривні.

Дискусія показала, що культура – це потужний інструмент єднання. Попри розбіжності, обидві сторони прагнуть до діалогу, а отже є надія на порозуміння.

“Дні української культури в Будапешті” стали яскравою демонстрацією сили української культури, яка здатна будувати мости між народами навіть у часи найтемніших випробувань.

Varosh

Діана Тищенко, Varosh