На Закарпатті сьогодні багато літніх людей живуть так, що днями, інколи тижнями, ніхто не стукає у їхні двері. Через війну сім’ї розпалися: молодші втекли, служать у війську або намагаються влаштуватися за кордоном. Ті, хто залишився вдома, часто хворі, обмежені в русі й дедалі важче можуть подбати про себе.
Тімеа Мадяр
Оскільки в медіа часто лунають скарги на це, на нашій сторінці у Facebook під час останнього опитування з реакціями ми запитали читачів, чи є кому здійснювати догляд за хворими вдома. На подив, реакцій було дуже мало — могло б здатися, ніби на Закарпатті такої проблеми не існує. Хоча…
У повсякденні самотніх літніх людей опорою стають ті організації, які сьогодні несуть на собі тягар домашнього догляду: Український Червоний Хрест, церковні благодійні структури та кілька громадських ініціатив. Їхні працівники їздять селами і містами: купують продукти, допомагають із гігієною, прибирають, приносять ліки — і часто єдині, з ким літні люди можуть поговорити.
«Найважче не те, що ми втомлюємося — а те, що знаємо: до багатьох уже не дійдемо», — кажуть доглядальники. Потреба більша за можливості. Бракує рук, тоді як кількість людей, що потребують допомоги, постійно зростає, і часто вони благають: «Хай хтось заходить хоча б раз на тиждень».
— Програма «Домашній догляд» Закарпатської обласної організації Українського Червоного Хреста працює за підтримки Австрійського Червоного Хреста (NiNHealth+) та Neighbor in Need (Австрія). 40 наших соціальних працівників надають соціально-побутові та гігієнічні послуги літнім людям і людям з інвалідністю вдома. Нині ми охоплюємо 42 населені пункти у 6 районах області та підтримуємо 242 підопічних, серед них 43 особи з інвалідністю і 18 людей, родичі яких служать у Збройних силах України, — розповіла голова організації Іванна Сабо. — Багато літніх людей залишилися самі через втрату близьких, військову службу або виїзд родичів. Часто вони мають хронічні хвороби, інвалідність або просто не можуть самостійно себе обслуговувати. Тому роль наших соціальних помічників надзвичайно важлива. Працівники допомагають готувати їжу, купувати продукти, ліки й засоби гігієни, прибирати, виконувати гігієнічні процедури, прасувати та багато іншого. Не менш важливо, що під час спілкування люди можуть поділитися переживаннями й отримати підтримку. Це часто покращує їхній психічний стан і допомагає відчути, що вони не самі.
Домашній догляд — це не лише побутова допомога, а людяність, тепло і надія, які дають сили жити далі навіть у найважчі часи.
На жаль, державна соціальна система лише частково покриває потреби, тому значна частина догляду лягає на гуманітарні організації. Вони ж залежать від грантів, пожертв і кількох десятків відданих працівників. Постає питання: що буде з тими, до кого вже ніхто не доходить?
Часто літніх людей віддають у платні пансіонати з поганими умовами. Лише минулого тижня представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Закарпатській області Андрій Крючков оприлюднив відео з будинку для літніх людей на Ужгородщині, де підопічних утримували без постільної білизни, без належних умов і в замкнених кімнатах. Попри раніше виявлені порушення і перевірки, заклад продовжує працювати: діяльність просто перереєстрували на іншу особу. Попередній підприємець припиняє роботу, новий юридично інший і не відповідає за старі порушення. Більше того, персонал у таких установах часто не оформлений офіційно, тому фактично немає конкретних відповідальних за догляд, безпеку і здоров’я підопічних.
За словами причетних, короткострокове полегшення могло б настати, якби більше місцевих жителів залучали до базових курсів догляду, церкви й громади діяли організованіше, а праця доглядальників отримала стабільніше матеріальне й моральне визнання.
У розвиненіших країнах домашній догляд — не виняток, а основа соціальної системи: держава фінансує, громади організовують, а громадські й церковні структури доповнюють послуги. Там ця робота означає визнання і стабільний дохід, а не виснажливу низькооплачувану працю.
Часто запитують: чому не більше людей допомагають? Багато хто хотів би, але не може. Інші бояться відповідальності або сумніваються у своїх силах. У воєнних умовах багато хто сам бореться за виживання. Та фахівці кажуть: інколи достатньо малого — купити продукти, навідатися, зателефонувати. Бо домашній догляд — це не лише фізична допомога. Для багатьох літніх людей це означає: про них ще пам’ятають. І часом це не менш важливо, ніж ліки чи їжа.
