З моменту заснування у 2006 році Magyar Református Szeretetszolgált (MRSZ) допомагає угорським громадам Закарпаття. З початком повномасштабної війни зусилля з надання допомоги активізувалися. З першого дня російсько-української війни, яка тривала понад 1000 днів, організація надає безперервну та всебічну підтримку установам і громадам Закарпатського Реформатського Церковного Округу, жителі якого перебувають у скрутному становищі.
На шпальтах нашої газети ми регулярно повідомляємо про допомогу, яка надходить до нашого краю, а також про проєкти, які підтримує організація. Однак ми несправедливо мало знаємо про надлюдську роботу, яку виконують співробітники благодійних служб і волонтери в Угорщині, щоб забезпечити надходження допомоги саме туди, де вона найбільше потрібна. Раніше ми відвідали склад пожертвувань благодійної служби в Ебесі, де поспілкувалися з операційним менеджером представництва MRSZ у Дебрецені Гергеллем Ішлай та керівником складу Юдіт Ратоні.
Цього разу в Будапешті ми разом із Вікторією Катоною (на головному фото), заступником виконавчого директора благодійної служби, пастором, відповідальним за транскордонні служби, та Віктором Агостоном, керівником транскордонних служб. У розмові розглянули виклики, які принесла організації тисяча днів війни.
Вікторія Катона не чужа на Закарпатті, адже 13 років працювала в дитячому будинку у Великій Доброні та в Чопі як представник закордонної місіяї. Останні 3 роки була душпастирським директором дитячого будинку.
– Через роки, проведені на Закарпатті, мене дуже сильно вразив початок повномасштабної війни, тим паче, що я приїхала буквально на два місяці раніше, 31 грудня 2021 року, – пригадала жінка. – До того часу людям було важко, але все ж поволі, та вони розвивались, це повністю змінилося 24 лютого 2022 року.
Вікторія Катона розповіла, що Закарпаття було пріоритетною територією для благодійності з самого початку, але з початком війни регіон, що потребує уваги, став набагато більшим територіально.
– Окрім закарпатської угорської громади ми також надавали допомогу нашим українським братам і сестрам, тим, хто був змушений тікати, став біженцем, хто й сьогодні живе у притулках для біженців, – розповіла Вікторія. – Якщо оцінювати ці 1000 днів, то можу сказати, що маю величезну вдячність всім, хто долучаєтья, адже авдяки нашим благодійникам робота не припиняється. Спасибі працівникам, які невтомно виконують свою роботу. Ми вдячні, що є люди, до яких можна піти, що вони приймають нас і приймають те, що ми приносимо. Я також вдячна, що в цій складній ситуації ми змогли зміцнити співпрацю з Закарпатським реформатським церковним округом, і що ми можемо допомогти, координуючись із ними, всім, хто має таку потребу. Я також вдячна за те, що, крім Угорської реформатської церкви, конгрегації в Угорщині також переїхали, відродили або встановили стосунки з сестринськими церквами. Єпископ, головні опікуни, члени церкви, всі переїжджали, переходили кордон, якщо могли. Ми показали, що закарпатські угорці не самотні у своїй боротьбі за виживання.
Пастор, відповідальна за служіння за кордоном, вважає, що найбільша сила і підсумок тисячі днів полягає в тому, що люди об’єдналися, щоб допомогти Закарпаттю. При цьому найбільша складність полягає в тому, що бажання жертвувати у людей зменшується. Адже вони бачать війни у світі, бачать внутрішні біди і тут є люди, яким потрібна допомога. Це полум’я стає все важче і важче підтримувати.
– Я б порівняла нашу роль із тим, коли слабозорі чи незрячі спортсмени біжать із гідом, який бачить і допомагає їм, а всі разом вони з’єднані між собою спеціальною мотузкою чи стрічкою. Змагання визначаються повною синхронністю бігу, оскільки водій і спортсмен повинні рухатися на трасі в ідеальній гармонії. Ми такі наразі один щодо одного. Ми продовжуємо молитися про припинення цієї жахливої війни, щоб можна було розпочати відновлення. Ми бачимо, що екзистенційна та духовна незахищеність стала на Закарпатті перманентною, яка з наступаючою зимою може тільки поглибитися. У мене є підстави для порівняння, і я бачу, що на Закарпатті стає все важче прожити, практично ціни на продукти наблизилися до угорських, тоді як пенсії та зарплати тут для людей набагато нижчі. Тому наприкінці минулого року було прийнято рішення, що благодійна служба підтримує роботу двадцяти шести закарпатських кухонь, які готують страви самотнім людям похилого віку, багатодітним сім’ям та малозабезпеченим братам і сестрам.
Багато сімей розірвала війна, багато людей похилого віку залишилися самотніми. Мало хто виносить ці проблеми назовні, всі показують себе сильними. Але ця ситуація пригнічує багатьох людей, багатьом знадобиться психічна допомога, коли війна нарешті закінчиться.
Вікторія Катона підкреслила, що за ці роки переконалася, що закарпатський угорець – це загартована людина, яка здатна вистояти навіть на льоду та вистояти навіть у найважчі історичні часи. Завдяки цьому 106 закарпатських храмів змогли проіснувати століття. Служба допомоги в міру своїх можливостей намагається допомогти в цій боротьбі. До кінця жовтня, тобто протягом десяти місяців, вони допомагали благодійним кухням, які діють на території церковного округу, наданням харчів.
Загалом за час великої війни благодійна служба приготувала понад 165 тисяч порцій обіду.
Нещодавно МРСЗ оголосило збір коштів на підтримку закарпатських благодійних кухонь. Мета збору – щоб благодійна служба підтримувала роботу благодійних кухонь з пізньої осені до весни наступного року, тобто на півроку довше початкового періоду підтримки.
— Окрім пожертвувань продуктами харчування, з початком війни благодійна служба зробила більший акцент на підтримку дитячих таборів, — зазначила заступник виконавчого директора щодо їхньої широкомасштабної діяльності. – Потребуючих дітей стає більше, сім’ї не можуть впоратися з дітками, особливо там, де в одній сім’ї проживає кілька малюків. Ми вважаємо важливим, щоб ці діти, які багато пережили, провели тиждень у атмосфері любові та без стресів. Ми хочемо продовжувати це й надалі, оскільки бачимо, що на це є великий попит.
Але слід зазначити, що у 2022 році ми також підтримали будівництво п’яти притулків, у чотирьох реформованих ліцеях, а також у будинку престарілих у Береґзасі. Так не може бути, і я вірю, що Бог не допустить, щоб наші глеки з олією та горщики з борошном були порожніми, щоб не було навіть дрібниці, якою ми могли б допомогти, бо ми знаємо, що вони важать на нашу допомогу.
Вікторія згадувала, що з початку війни пережила багато радісних і сумних моментів під час мандрівок Закарпаттям.
– У перші дні війни ми з колегами були в Малих Селменцях у рамках нашої місії з підтримки біженців, і там була мати з немовлям, якому кілька днів. Вона родом була з околиць Києва. Вона присіла на землю з маленькою дитиною перед одним із тимчасових притулків для біженців. Ми звернулися до неї і запропонували їй та дитині проживання в реабілітаційному центрі, що діє на базі Дитячого будинку Святого Міхала в Раті. Але в її очах я побачила незрозумілий страх, виявляється, ми розмовляємо угорською. Це мене дуже вразило, особливо тому, що воона не дбала про благо своєї дитини, а дотримувалася хибних упереджень. Я ніколи не думала, що таке існує. Проте безкорислива допомога Угорщини та закарпатських угорців біженцям змінила це мислення – Вікторія Катона переконана в цьому.
Голова прикордонної служби Віктор Агостон (на фото вище) розпочав розмову з того, що в перші тижні війни ситуація була дуже хаотичною, тоді ще не було відомо, що найбільше потрібно. Так, спочатку були запущені вантажі допомоги з продуктами харчування та засобами гігієни. Надсилали пожертви нужденним не лише Закарпаття, а й внутрішніх регіонів України.
– Ми не мали в цьому досвіду, оскільки війни в нашому регіоні не було десятиліттями, – сказав Віктор Агостон. – Після першого півріччя, яке можна назвати невизначеним, ми визначили інституції та цільові групи, які потребують підтримки. За останні понад два роки ми змогли допомогти набагато ефективніше та більш цілеспрямовано. Ми зосереджуємося на тих, хто залишився поза домом, особливо на літніх, одиноких і нужденних, які зараз найбільше потребують допомоги. Ми намагаємося підтримувати їх у всьому через згадані Вікторією кухні любові. Цього літа ми роздали людям похилого віку 3 тисячі птиці, підтримавши таким чином не лише малозабезпечених, а й місцевих підприємців. Ми ведемо постійні консультації з громадами Закарпаття та керівниками церковного округу, щоб ми могли ефективно підтримувати потребуючих.
Ми бачимо, що нам потрібно організувати довгострокову допомогу. Я вважаю важливим те, що ми більше, ніж благодійна організація, оскільки під час наших візитів ми вислуховуємо проблеми людей, разом молимося, намагаємося духовно підтримати та зміцнити громаду. Хоча бої далеко від Закарпаття, тиск на людей постійний…
Шандор Сабов
Ужгород-Будапешт
