У 2026 році ми відзначаємо 350-ту річницю від дня народження Ференца Ракоці II (27 березня 1676 року, Борші). У ювілейний рік організації як в Угорщині, так і за її межами готують численні культурні, освітні та наукові заходи, вшановуючи князя свободи.
У понеділок урочисто розпочалася багатоденна серія заходів Закарпатського угорського університету імені Ференца Ракоці ІІ. Це не лише свято, а й вшанування пам’яті Ференца Ракоці ІІ, який своєю любов’ю до батьківщини та відданістю знанням і сьогодні подає приклад. 2026 рік має особливе значення: програма під назвою «Дні Ракоці» пов’язана з 350-річчям від дня народження князя, а також із ювілеєм Угорської академії наук.
Рік пам’яті Ракоці — це добра нагода побачити у Ференцa Ракоці ІІ не лише постать із підручників історії, а й людину, пам’ять про яку на Закарпатті жива й сьогодні.
Вельможний князь пов’язаний із цим краєм не як сторонній герой: Мукачево, Берегове, долина Тиси, колишні комітати Берег, Угоча та Мармарош зберігають його сліди. Хочемо подати короткий огляд того, як живе культ Ракоці на Закарпатті — на основі зібраних матеріалів і узагальнень д-ра Дьордя Чатарі.
– Найбільший і найважливіший маєтковий комплекс Ференца Ракоці ІІ на території історичного комітату Берег — так званий Мукачівсько-Сентміклошський домініум — дістався йому у спадок. Завдяки цьому Ракоці міг розпочати збройний виступ за підтримки місцевого населення.
– У комітаті Берег, у Тарпі, Вари та Береговому вперше були розгорнуті прапори з написом «Cum Deo pro Patria et Libertate», виготовлені за наказом князя. Мукачівський замок, а також Ракоцівський палац у Мукачеві відігравали важливу роль у житті родини Ракоці не лише під час визвольної війни.
– З цим краєм пов’язані перша поразка (Долга, 7 червня 1703 р.) і перша перемога (Тисабеч — Тисауйлак, 14–16 липня 1703 р.) визвольної війни, що надали боротьбі за незалежність загальнонаціонального характеру.
– Наджупан комітату Унг Міклош Бершені мав великий вплив на князя на початку визвольної війни; він був головнокомандувачем війська Ракоці та другою особою в русі. Він приймав посла російського царя в Ужгородському замку. Культ цієї постаті й сьогодні живе в нашому краї.
– Підтримку ідей свободи в комітаті Угоча можна відстежити ще з боротьби за гайдуцькі вольності наприкінці XVII століття. Характерним є вислів історика Тамаша Есе: «Угоча від самого початку була куруцьким комітатом, найкуруцькішим серед усіх…»
– У комітатах Унг, Берег, Угоча та Мармарош держава Ракоці проіснувала найдовше. Наш край — від підняття прапорів до складання зброї, поблизу кордону Угорщини й Трансильванії — був економічною базою визвольної війни, забезпечував армію та навколишні фортеці. Саме тут почалося формування держави Ракоці, її інституційної системи та матеріально-кадрової основи.
– У нашому краї під час визвольної війни відбулися два сейми (Хуст, 1706; Саланок, 1711), які вплинули як на події в Трансильванії, так і в Угорщині.
– Для Мармарощини показовою є роль Хустського замку, адже це була перша значна фортеця, що перейшла на бік Ракоці. Мармароські соляні копальні забезпечували значні доходи для війська Ракоці.
– Саме в цьому краї визвольна війна почалася підняттям прапорів (21–22 травня 1703 р.) і завершилася капітуляцією Мукачівського замку (22 червня 1711 р.) — тут завершилася найдовша визвольна війна в історії Угорщини.
– У цьому краї проживають русини — найвірніший народ Ракоці («Gens fidelissima»), чия відданість і прихильність до князя, на відміну від інших сусідніх народів, була зразковою. Це також довів за допомогою джерел видатний історик Антал Годінка.
