9 вересня на сцені Угорського дому імені Мігая Мункачі театр народного танцю «Горгіто» з румунського міста Чіксереда (угор. Csíkszereda) представив свою нову виставу під назвою «Сусідство». Вистава через танець, музику та прозу дала змогу зазирнути у багаті народні традиції Трансильванії.
Вистава запросила глядачів у особливу духовну подорож. Окрім народного танцю та народної музики, у постановці також були використані думки угорських трансильванських письменників і поетів, які розповідають про рідну землю, красу краєвидів та спільну історичну долю.
Вистава «Сусідство» – це набагато більше, ніж звичайна програма народних танців. Хореографія, фольклорні музичні композиції, традиційні костюми та літературні уривки, підсилюючи одне одного, створили образ спільноти, яка, черпаючи сили з минулого, намагається зберегти свою самобутність у сьогоденні. У виставі були представлені як пам’ять про переселення та бездомність буковинських секелів, так і танцювальна культура регіонів Візмеллек (угор. Vízmellék – етнографічний регіон угорського культурного простору, зокрема про традиції танцю, музики та народних звичаїв цього регіону), Мезешег (угор. Mezőség — етнографічний регіон у Трансильванії відомий надзвичайно багатою традицією народних танців і музики) та Шовідек (Sóvidék — «соляний край», регіон у Трансильванії, пов’язаний із давнім видобутком солі, а також окремий важливий осередок традиційної угорської танцювальної культури), а потім вистава перенесла глядачів у світ Чіка (Csík) та Дімеша (Gyimes) – історико-етнографічні регіони у східній частині Трансильванії, у Східних Карпатах, особливо відомі своєрідною традиційною музикою, танцями та культурою місцевих угорців-секеїв).
У вступній частині програми Каталін Дьордь, оповідачка та співавторка сценарію, звернула увагу на те, що Трансильванія в літературі є водночас батьківщиною, історичною долею, міфом і духовним домом. Цю багатогранну семантику відобразили у своїх думках Шандор Каньяді, Андраш Шюто, Геза Пасканді, Домокош Сіладі та Лайош Апрілі. Уривки з прози та поезії то з болем, то із захопленням, то з іронією говорили про одне й те саме: що для спільноти означає дім, рідна мова та збереження своєї ідентичності.
На заході Андреа Фюлеп, перший заступник консула Генерального консульства Угорщини в Ужгороді, привітала присутніх. У своїй промові вона наголосила, що народний танець — це не лише художня форма, а й колективна пам’ять: через рухи та мелодії він зберігає все те, що залишили нам наші предки.
«Ми, угорці, належимо одночасно до вужчих і ширших спільнот. У тих країнах, де ми живемо, є наші менші та більші спільноти: угорці Трансильванії, угорці Закарпаття, угорці Словаччини, мешканці Мури в Словенії та інші. І ми також належимо один до одного. Танець, який ми бачимо сьогодні, музика, яку ми чуємо, — це наше», — зазначила вона.
На сцені все це стало відчутним. Танці не просто демонстрували характерні рухи того чи іншого регіону, а за ними промальовувалися історія, спосіб життя, боротьба та спадщина людей, які там мешкають.
Йожеф Торпої, директор Угорського дому імені Мігая Мункачі, наголосив, що серед щоденних труднощів рідна мова, культура, традиції та спільнота можуть стати тим надійним орієнтиром, який допомагає нам зберегти себе. Він також висловив подяку трупі за те, що, незважаючи на воєнні обставини, вона зважилася на поїздку до Закарпаття, а своєю присутністю дала зрозуміти: ті, хто тут живе, не одинокі.
Програму «Сусідство» підготував Ласло Сабо, музичним редактором виступив Аттіла Міго, оповідачкою та співавтором сценарію — Каталін Дьордь, а художнім керівником і директором трупи — Мігай Андраш. Над хореографією вистави працювало кілька митців.
Під час гастролей, які зараз розпочинає трупа з Чіксереди, вона відвідає кілька угорських громад, що мешкають далеко одна від одної. А вистава «Сусідство» саме і демонструє, що, незважаючи на географічну відстань, танець, музика, рідна мова та спільна культурна спадщина й сьогодні здатні об’єднати угорські громади Трансильванії та Карпатського басейну.
