Як бенефіціар цьогорічної кампанії «Бути добрим — це добре!» угорського суспільного мовника, Фонд KEGYES став частиною безпрецедентної солідарності. Понад 440 мільйонів форинтів пожертв забезпечують не лише матеріальну стабільність, а й довгострокові можливості розвитку для організації, яка працює задля дітей Закарпаття. Ми розпитали Йожефа Шіпоша, голову фонду, про передумови кампанії, виклики та плани на майбутнє.
Брігітта Варга
— Як ви встановили контакт зі знімальною групою «Бути добрим — це добре!»?
— Наскільки мені відомо, спершу звернулися до доктора Елізабети Біров, колишньої директорки Мукачівської обласної дитячої лікарні, з проханням порадити організації з Закарпаття, які займаються допомогою дітям. Все почалося з одного телефонного дзвінка: ми саме знімали відео у лікарні, коли задзвонив мій мобільний. Це мене здивувало і навіть трохи шокувало. У мене не було багато часу розмірковувати, тому я відповів: чому б і ні? Щиро кажучи, я не дуже вірив, що виберуть саме нас, адже знав, що розглядалися й інші організації. Але так сталося, бо цього хотів Бог.
— Що для вас та ваших колег означає те, що за такий короткий час зібралися сотні мільйонів форинтів?
— Коли ми долучилися до кампанії, ми очікували, що події будуть розвиватися швидко, і що всі наші сили доведеться спрямувати саме на це. Хоч раніше я не брав участь у подібних кампаніях, але завдяки досвіду в медіа здогадувався, скільки роботи нас очікує. Було зроблено безліч зйомок, репортажів, інтерв’ю, і нам довелося включитися на повну. Ми мусили вийти із зони комфорту.
Не сума грошей була для нас головною, а виконання завдання, яке ми взяли на себе.
Пізніше ми мали час зупинитися, оцінити ситуацію, зробити висновки — і відпочити, адже це був надзвичайно виснажливий період фізично і морально. Тепер ми сміливо плануємо довгостроково. Є постійні потреби та плани, які ми раніше не могли реалізувати. Ми хочемо допомагати у тих сферах — лікарнях, дитячих будинках та інших закладах, — де раніше стикалися з фінансовими обмеженнями.
— У ваших планах є створення притулку для вразливих матерів та їхніх дітей. Як виникла ця ідея?
— Це багаторічна мрія. З самого початку нас керувала думка: не обмежуватися одноразовим вирішенням проблем, а намагатися усунути їх корінь. Ми могли б просто раз на рік приходити в лікарню, роздавати допомогу і йти додому. Але KEGYES не для цього створювався.
Протягом років ми створили діючу систему постійної присутності, яка допомагає так званим «забутим дітям» у лікарнях.
Але проблема глибша. Створивши притулок, ми хочемо зробити наступний крок та запропонувати таке рішення, де мати і дитина можуть отримувати підтримку разом. Ми знаємо, що в Угорщині та на Закарпатті вже є подібні заклади. Наша перевага може полягати в тому, що ми часто першими контактуємо з дітьми, залишеними напризволяще або які живуть у складних умовах.
— Чи є вже конкретні ідеї щодо притулку для матерів?
— Поки що немає сформованого професійного досвіду у цій сфері. Водночас ми отримали запрошення від закладу в Угорщині, який відвідаємо у лютому, і плануємо також відвідати українські притулки для матерів.
Перші місяці після кампанії будуть присвячені навчанню та накопиченню досвіду.
Потрібно врахувати законодавче середовище, умови функціонування та підготуватися як юридично, так і професійно. Вибір відповідного приміщення теж непростий: питання полягає в тому, чи переобладнати існуючу будівлю, чи створити новий заклад.
Ми думаємо про стаціонарний, але тимчасовий притулок, мета якого — довгострокове впорядкування життя матерів і їхніх дітей.
Також розглядається можливість запуску служби підтримки сімей, які виховують дітей з інвалідністю.
— Що саме означає ця служба підтримки сімей?
— За нашим досвідом, часто саме дітей з інвалідністю залишають у лікарнях.
Ми хочемо допомогти матерям підготуватися до цієї складної задачі, щоб вони могли продовжувати свій шлях, вже в змозі піклуватися про свою дитину.
Крім того, ми вважаємо можливим, щоб ті сім’ї, яким потрібна допомога лише на кілька годин або на один день, могли залишати дитину у нас у безпечному середовищі. Якщо вже є відповідне приміщення та команда фахівців, то ми хочемо підтримувати їх і через цю послугу. Ця модель вже працює в Угорщині, але у нашому випадку потрібне ретельне планування та професійна підготовка.
— Чи збільшилася кількість особистих звернень та пожертв під час кампанії?
— Все, що надходило, ми намагалися опрацьовувати в рамках кампанії. На початку кампанії ми призупинили будь-які інші збори, бо не мали ресурсів одночасно займатися всім.
Водночас це було незабутнє враження — зустрітися особисто з тими людьми, які підтримали нашу справу великими пожертвами. 21 грудня, під час живого ефіру, ми познайомилися із донорами за лаштунками — серед них Ференц Краус, Клара Береш, Елек Надь, а також обличчя кампанії Тібор Капу та Дьула Черенї. Цей день був для нас справжнім святом. Ми отримали дуже багато емоційної підтримки, і це надало неймовірний імпульс усій команді.
— Чи можуть послуги фонду розширитися завдяки збільшеним фінансовим можливостям?
— Ріст має природний процес. Те, що грошей стало більше, не означає автоматично, що ми можемо взяти на себе більше зобов’язань.
Як керівник, я зобов’язаний слідкувати за тим, щоб існуючі послуги не постраждали.
Зараз ми стикаємося з багатьма труднощами: наприклад, немає спеціального транспорту, щоб у негоду дістатися до Мукачевого, тож іноді колеги змушені йти кілометри пішки по снігу. Тому ми не плануємо раптового масштабного розширення, радше прагнемо стабілізувати наш поточний профіль.
Водночас організаційно ми будемо розвиватися: нам потрібен власний заклад, офіс, склад, а також підсилити мережу волонтерів через навчання та тренінги.
