19 листопада в Берегові вшанували пам’ять жертв сталінських «Mаленьких робот». Події 80-річної давнини є найбільшою трагедією в історії угорців Закарпаття, що призвела до загибелі десятків тисяч угорських чоловіків. Меморіальні заходи розпочалися у дворі Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці II, де присутні поклали вінки до скульптури «Зв’язаний» скульптора Петера Матлa. Потім відбулася екуменічна служба в місцевій реформатській церкві.
Янош Молнар, єпископський вікарій і римо-католицький парох Берегова, зачитав уривок з Книги Йова, розмірковуючи над стражданнями і терпінням. Він наголосив на важливості пам’яті: «Для нас, хто вже 80 років несе цей біль, необхідно пам’ятати. Ми повинні знайти надію у воскресінні Христа та Його житті, адже Христос перемагає смерть. Звертаймося до Бога за втіхою, допомогою і зміцненням, знаючи, що Господь живий», – сказав він.
Іштван Мароші, греко-католицький священник і керівник Центру імені Ортутая, зазначив важливість історичної рефлексії: «Спогади не повторюють, а роблять минуле присутнім. Як християни, навіть у світських подіях, ми намагаємося співпереживати, переживати знову і переосмислювати те, що відбувалося у певні періоди нашої історії. Це підхід, якого нас навчав Христос, часто звертаючись до подій Старого Завіту, щоб зробити висновки для свого часу». Він додав, що зло може проявлятися у різних формах, включаючи рішення, спрямовані на знищення військовополонених, угорців, німців чи придушення церков і громад.
«Особливо боляче, що сьогодні ми переживаємо подібну ситуацію – чергову війну, черговий період руйнувань. Молімося за людей, за керівників і знайдімо духовний мир, адже це один із найбільших скарбів людства», – закликав він.
Янош Маргітич, пастор Берегівської реформатської церкви, наголосив на обманливих початках «Маленької роботи»: «Це почалося з брехні: лише три дні, лише невелика робота. Але це була неправда. Три дні перетворилися на роки і тисячі жертв. Коли відсутні любов і захист Ісуса Христа, коли немає основи для взаємин, на Землі запановує пекло. Ми маємо спільно докласти зусиль, щоб такого більше ніколи не повторилося», – підсумував він.
Ільдіко Орос, президент ГО «Про Культура Субкарпатика» та Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці II, підкреслила, що пам’ять тримає жертв живими: «Ми повинні пам’ятати цю трагічну подію, коли цивільних забирали примусово. Ці чоловіки не могли забезпечити свої родини, не могли одружитися, бо серед них було багато молоді, і не могли підтримувати своїх близьких. Багато закарпатських сімей зачеплені цим, тому наш обов’язок і обов’язок наступних поколінь – пам’ятати, щоб подібне більше не повторилося».
Іштван Дєбнар, тимчасовий консул Угорщини в Берегові, наголосив на важливості уроків минулого: «Ми маємо розуміти, що ніколи більше не можна дозволити зневажати права людини. Ті, хто пережив цю трагедію, не могли жити повноцінним життям: їх виключали з суспільства, не допускали до університетів, дискримінували разом із їхніми сім’ями. Ми повинні пам’ятати, щоб будувати майбутнє, в якому цього більше не повториться», – сказав він.
Доктор Нодь Ібоя Самборовскі, історик і викладачка, відтворила трагічні моменти події та поділилася особистими історіями жертв. Берегівський список жертв – найдовший серед закарпатських населених пунктів. Найстаршим постраждалим був 76-річний чоловік, а наймолодшим – 16-17-річні хлопці. Родини часто зазнавали величезних втрат, як це сталося з трагічною історією сім’ї Імре. Трьох братів забрали з дому, двоє з них невдовзі померли, і лише найстарший повернувся.
Після служби присутні зачитали імена понад 300 жертв із Берегова.
Вони пройшли містом із свічками, покладаючи вінки до меморіальних місць – у реформатській церкві, біля ліцею ім. Тараса Шевченка та на площі Сіна. Сотні свічок горіли під табличками з іменами жертв.
Захід був організований спільними зусиллями ГО Про Культура Субкарпатика, Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці II, Берегівської міської ради та історичних церков.
Програму підтримали Уряд Угорщини, Державний секретаріат національної політики при Канцелярії прем’єр-міністра Угорщини та Фонд імені Бетлена Габора.