Українсько-угорський навчально-науковий інститут, який відкрився на базі УжНУ ще в 2008 році, навчає студентів як українською, так і угорською мовами. З його директором, Олександром Оттовичем Шпеником, ми розмовляли перш за все про освіту, мову, ну і трохи про політику, адже пан Олександр є лідером Ужгородського осередку Демократичної партії угорців України. До речі, партія об’єднала не тільки угорців, але й закарпатців багатьох національностей.
Та зрештою, ближче до розмови.
— Розкажіть про інститут: коли він з’явився, які спеціальності?
— Інститут був створений у 2008 році з трьох кафедр. Головна мета була у підготовці фахівців для роботи в угорськомовних школах. Перш за все це угорська мова і література, фізика, математика і історія. Це те, що найбільш було затребувано школами краю : була та є велика нехватка таких вчителів.
За 10 років ми трошки розвинулись, з’явились нові спеціальності, зокрема «Міжнародні відносини», перекладачі з угорської та англійської мов.
— Хто є вашими студентами? Це наші випускники угорських шкіл?
— Так, але не тільки. Більша частина, безумовно, це випускники угорськомовних шкіл Закарпаття, але є й студенти з українських шкіл навіть не тільки Закарпаття, а й з України загалом. Є студенти з Дніпропетровська, з інших областей. Їх небагато, але вони є. Молоді люди, які знають, що фахові дисципліни ми викладаємо угорською мовою, ідуть до нас, вивчають у нас мову і заодно отримують наші дипломи. І ми не маємо права відмовити будь-кому до нас поступати.
— Як вони навчаються? Вони вивчають угорську мову «з нуля»?
— В нас є спеціальності, де не обов’язково її знати досконально , але всі викладачі в нас розмовляють і угорською, і українською, і в принципі досвід показує, що ми можемо підтягнути студента до такого рівня, щоб він розумів і викладання тих чи інших спеціальностей угорською мовою.
— Де вони потім працюють?
— Ми би хотіли, щоб вони працювали в закарпатських школах. Сьогодні є гіганський попит на вчителів, але через низький рівень зарплат у нас реальна наступна система. Отримавши диплом бакалавра, вони практично всі ідуть працювати в школи, а через 1-2 роки, після отримання в нас диплому магістра, дуже багато хто змінює місце роботи, або виїжджає.
Але не всі. З 2014 до 2018 року виїжджали практично 90% наших випускників. Тепер ми бачимо, що 50 на 50. Це хороша тенденція, будемо сподіватися, що вона закріпиться.
— У вас є можливість студентам стати учасниками різних ґрантових програм.
— Так, практично всі, хто більш-менш хорошо вчиться, бере участь у ґрантових проєктах і більшість з них виграє їх і отримує фінансування.
Цих програм є дуже багато типів. Найпростіша — це на підтримку навчання, тобто якщо студент навчається платно, то вигравши ґрант, він отримує компенсацію оплати. Другий — на отримання стипендії, третій тип — на оплату наукової роботи та дослідження, четвертий тип — на наукові поїздки і п’ятий тип — на стажування.
До пандемії найпопулярнішим був саме він — на стажування. Він включав у себе навчання від місяця до півроку в угорських університетах, а крім того ми вже 4 роки беремо участь у програмі «Еразмус+», яка передбачає навчання протягом семестру в Італії і викладчі теж викладали там семестр.
Подивитись інший університет дуже важливо. Діти мають мати широкий кругозір. Вони повертаються переповнені гігантським ентузіазмом! Я ще не бачив ні в кого негативних вражень від цих поїздок.
— Якісь нові спеціальності не плануєте відкривати?
— Хотілося б, але поки не маємо впевненості в тому, як буде розвиватися Закон про мову і Закон про осіту. Час покаже. По Закону про освіту викладання має проводитись виключно українською, крім декількох предметів, якщо брати в прямому читанні, то до нас тут нема зауважень. Ми маємо право викладати фахові дисципліни угорською мовою, оскільки Ужгородський Національний університет великий, і частка викаладання предметів угорською мовою є дуже незначною.
Однак головна проблема стосується викладання в школах. Якщо там не буде викладання угорською мовою, то куди ми будем готувати фахівців? І третя проблема — це вже загальноукраїнська — наприклад, ми готуємо фізиків, хтось готує хіміків, але в більшості шкіл таких предметів вже не існує в старших класах… Там вже є лише природознавство. Неузгодженість цих процесів доволі очевидна для вищої школи і її потрібно якось вирішувати: або ми будемо готувати для шкіл фізиків з хіміками та біологами, або ж природознавців.
Закони треба виконувати. Хоча нам, громадянам України угорської національності, нинішній закон про освіту не подобається і ми неодноразово про це заявляли, що він не враховує наші інтереси. Але нас у цьому питанні поки що не чують. Наша позиція така, що закони треба виконувати, але при цьому використовувати всі законні можливості аби відстоювати свої інтереси і права.
Закон говорить, що в школах має бути проводитись викладання виключно укарїнською мовою, але Конституція, яка є вище будь-якого законодавчого акту, надає нам право вчитися рідною мовою. На цій основі де-юре навчання угорською мовою може бути продовжено і після 2023 гору.
Крім того, всі міжнародні угоди, котрі були підписані раніше і ратифіковані Верховною Радою Україною, зокрема Хартія мов і національних меншин є вище за будь-який національний закон. Включаючи закон про мову і освіту.
Безумовно, все це не є мейнстрімом. Зараз вважається, що прийнятий закон вище за ці акти, але підкреслюю — ратифіковані міжнародні угоди і Конституція України має вищий юридичний приорітет ніж будь-який закон прийнятий Парламентом
Це юридична частина. На практиці було б дуже добре ці закони врегулювати. Ми хочем аби громадяни України угорської національності отримували якісну освіту. А якісна освіта, якщо ми говоримо про природничі науки, можлива лише на рідній мові. Дитина, котра вчиться не рідною мовою, буде набагато важче засвоювати матеріал і ми отримаємо людей, котрі може і будуть знати українську, але будуть погано розумітись на фізиці, хімії і географії.
Ніхто не ставить питання, що не треба знати державну мову. Треба! Але має бути можливіться викладання та навчання рідною мовою…
Зі свого досвіду як педагога, можу сказати, що накази і примушення — не найкращі стимули у вихованні, а заохочення і підтримка завжди дають найкращі довготривалі результати. Так і з мовами — треба не забороняти, а заохочувати. Якщо дитина буде бачити, що їй ця мова потрібна — вона її вивчить. А примусові практики приведуть до того, що людина просто емігрує туди де його не будуть примушувати робити щось, що йому не подобається. Нинішній світ відкритий і всі речі, котрі приводять до дискомфорту в житті, вирішуються дуже просто. Для нас це не дуже хороша тенденція, але вона очевидна. Найголовніше багатсво держави — не її території, а люди, тому в інтересах будь-якої держави, в тому числі і України, створення умов для як найкомфортнішого проживання людей.
…Ми готуємо всіх тих фахівців, які сьогодні потрібні в наших школах, і міських і сільських, але проблема в тому, що люди виїжджають. І так буде продовжуватись, поки ми не зможемо створити нормальні умови життя, причому як матеріальні так і соціальні, бо саме через їх брак молодь і фахівці їдуть з України. У 2020 році ця тенденція призупинилась, але сталося це через пандемію коронавірусу. Люди виїжджають туди, де краще. І це властиво не тільки Закарпаттю, чи нашим угорським селам. Тому загальна ситуація в державі дуже сильно впливає на ці процеси, але ми на своєму рівні на це вплинути не можемо. Ми готові прийняти студентів, зробити з них фахівців, але далі вже не наша сфера впливу.
Наскільки знаю, зараз головна проблема буде саме з медиками, бо в Європі відкривається дуже багато вакансій, можливостей для лікарів та медичних працівників. І якщо швидко не відреагувати на цю тенденцію, то наступний рік буде роком великої міграції наших медиків. Там вже почали визнавати наші дипломи без складних нострифікацій, і з мовою там проблем нема, і зарплати там підвищили для наших працівників у два-три рази.
— Не дуже хороші речі відбуваються…
— Так… Ця тенденція закордоном обумовлена декількома факторами. По-перше, виховати медика не так просто, це дорого і це питання пильного навчання протягом щонайменш десяти років і вже не так багато бажаючих іти на такі жертви. Тому об’єктивно там медичних працівників стає менше. Другий фактор це демографічна ситуація, там просто фізично менше молодих людей, тобто менше студентів. І третє — з сусідніх з нами країн медики виїзжають далі на захід, відповідно у них залишається багато незакритих вакансій.
— До нас приїздять працювати?
— Цього вам не скажу, але студенти до нас їдуть, бо і спеціальності в університеті досить добре розвиваються, і ціна приваблива, і рівень викладання у нас непоганий.
Протистояння…
— Протистояння українців і угорців. На Вашу думку, воно існує чи це «бульбашка»?
— Я вважаю, що у нас такого явища не існує. В основному це все надумані проблеми, котрі роздувають блогери і медіа. Бо протистояння може існувати лиш тоді коли є конфлікт інтересів. А стратегічно обидві держави мають на меті добросусідство, співпрацю і врешті аби Україна теж була в Європейській спілноті. Я впевнений, що це є стратегічний інтерес і України і Угорщини.
В таких ситуаціях, як було наприкінці минулого року, із роздуванням конфлікту, є завжди якісь конспірологічні теорії, провокації і є глупість. На ці причини можна списати практично все.
— Ситуація з Василем Брензовичем — як гадаєте, є в ній кримінал? Адже говорять про те, що слідчі хочуть оголосити йому підозру в криміналі.
— Щодо ситуації з Ласло Брензовичем — він поважна людина, колишній депутат, заступник голови обласної ради, голова КМКС. Так поступати не можна взагалі з людьми і вже точно не з людьми такого рангу. Вважаю, що звинувачення надумані і з локального конфлікту ситуація стає глобальною. Тут процитую голову обласної ради: “Якщо спецслужби мають якісь докази, хай покажуть громадськості. Але якщо не мають, то вони мусять попросити вибачення і закрити справу проти Брензовича”. Я також дотримуюсь такої думки.
Представлені в медіа докази — якась книжка, якась мапа — це мимо всякої критики. Ну, знайшли книжку. У нас інтелігентні люди звикли дарувати один одному книжки. Може, не всі потім читають, але дарують. Ну і що? Ну і мапа — таких мап повний інтернет. Цих «доказів» недостатньо не те, що на підозру, але для того, аби взагалі до нього з цим звертатись… Я не юрист, але це абсурд. Тим більше, що постраждають саме стратегічні інтереси наших держав у плані добросусідства і євроінтеграції…
…і об’єднання
— Чи не виникали думки у Демократичної партії угорців України на виборах об’єднатися з КМКС і йти спільно?
— Ми завжди відстоюємо ідею об’єднання, але на виборах 2020 з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин нам не вдалось домовитись про спільну участь. Але зараз, після виборів, стає ясно, що тільки спільними силами ми можем ефективно відстоювати інтереси угорської громади на Закарпатті.
Світ настільки швидко змінюється, що ми у певних процесах відстаємо, нам треба бути більш динамічними. Але стратегічно, гадаю, лише об’єднання КМКС та ДПУУ хоча б на виборах може дати хороший результат.
— Якою мовою Ви думаєте?
— Я не звертав на це уваги, напевно угорською, але я закарпатець, тому це не принципово: з ким говорю, тією мовою і думаю (сміється). Я ж вільно спілкуюсь чотирма мовами і ще дві розумію, але не дуже добре розмовляю, але це не страшно, порозумітися зможу з кожним.
Впенений, що ні для України , ні для Угорщини немає альтернативи у відновленні нормального партнерського діалогу та відновлення добросусідських відносин
