Освітянка з багаторічним стажем, вчителька фізики, практичний психолог у Великодобронському дитячому садку, депутатка Ужгородської райради з 16-річним досвідом, а тепер — депутатка від Демократичної партії угорців України у Великодобронській ОТГ, мама і бабуся — ми розмовляємо з Євою Раті.
— Єва Шандорівна, ви довгий час працювали в школі, тепер у садочку, як вважаєте, чи має перспективи українська мова в закарпатських угорськомовних школах?
— В 1995 році ми відкрили у Великій Доброні ліцей, він був угорськомовний, але там викладали і українську мову, і до нас поступали діти з різних міст і сіл Закарпаття. Тоді з нашими спонсорами, які нам допомагали, ми старалися отримати з Ніредьгази підручники, спеціально розроблені для дітей, які вивчають українську мову. Це серйозний 7-томник, угорсько-український та українсько-угорський слоник. І так за тим словником наші діти могли добре вивчити мову. Це дуже важливо, ми за це дуже вболівали і вболіваємо, бо кожен вчитель, незалежно від національності і мови, старається передати дітям знання і бажання залишитися тут, на своїй землі.
А для цього нам треба було так організувати навчання, щоб діти вивчили українську. Ми старалися проводити такі мовні табори: протягом тижня ми з дітьми розмовляємо і навчаємо тільки українською, за винятком кількох предметів. Організовували такі тижневі мовні табори: виїжджали в Сваляву, і до нас приїжджали українські філологи, які працювали з нашими дітьми. Українською розмовляли всі, навіть кухарки. Так діти чули живу мову не тільки від нас, вчителів, на уроках, а мусіли розмовляти нею весь час, бо всі кругом говорили тільки нею. І скажу вам, що з тих дітей більшість потім вступали в УжНУ.
Зараз такі табори теж треба би зробити. Ми працювали для того, щоб дитина вміла спілкуватися, могла висловити свою думку. Ми вчили їх термінології і це їм дуже допомагало при поступленні в УжНУ.
Думаю, що тепер велика проблема в тому, що угорськомовних дітей не вчать спілкуватися і думати по-українськи і вони не використовують мову в повсякденному житті. Якби вони, кожен учень, мали такі словники (тепер їх дістати складно), то мову вивчити їм було би легше. Тому що тепер у підручниках з української мови для національних шкіл немає такого поняття як словник. У цих підручниках є винесено тільки кілька слів, а на уроці вчитель не встигне викласти тему і зробити з учнями словникову роботу. І мені дуже шкода наших дітей у 3, 4, 5 класах, бо вони готові і хочуть вивчити мову і готові розмовляти нею, але не мають можливості це зробити.
Нам часто дорікають, що закарпатські угорці не хочуть вчити українську мову, але це неправда! Закарпатські угорці тут живуть і тут і будуть жити, але вони не мають методики вивчення української мови. Дітей до 4 класу потрібно навчити спілкуватися. Як щось попросити, висловити своє бажання, щоб знали основні мовні блоки. А потім уже давати їм предметні знання.
Я працюю в садочку і ми спілкуємося з дітьми паралельно двома мовами: дякуємо за обід, вітаємося угорською і українською, назви тварин, рослин теж повторюємо одразу двома мовами. Але в угорському середовищі дитині, яка ніде не чує української мови, дуже важко без словника, без розмовника вивчати мову.
Я так знаю, що педагогічне товариство угорців Закарпаття пропонувало зробити такі словники, і вже навіть зробили його, але все зупинилось через те, що дорого коштує перевидання його…
— Єва Шандорівна, а молоді вчителі приїздять до вас працювати?
— Приїздять фактично ті, хто народився в наших ближніх селах. У нас у Великій Доброні є багато навчальних закладів: є ліцей, загальноосвітня кола, де навчається більш як 700 дітей, є Берегівське профтехучилище.
Але тепер вертається менше людей. Ще кілька років тому ми раділи, що люди залишаються, але тепер ні… Їдуть в Угорщину, Чехію, Німеччину, Австрію, Англію. Там у своїй професії вони отримують набагато вищу зарплату, ніж у нас би вони мали 6 тисяч чи близько того.
— Ви як депутат, з якими ще проблемами стикаєтесь? Знаю, минулого року в Малій Доброні люди самі відремонтували дорогу.
— Так, це і у Великій так робили. Нас підтримав фонд з Угорщини, який допомагав нам з матеріалами якоюсь мірою, але умовою було те, щоб наші люди, кожна сім’я, долучилася до цієї справи фінансово. І так воно і було: люди скидувалися грошима, купували матеріали і так відремонтували центральну дорогу, і цього року теж будуть ремонтувати інші дороги, щоб кожна вулиця була заасфальтована.
Фактично, угорський уряд допомагає працівникам освіти, медичним працівникам, щоб підтримати їх і допомогти їм залишатися і працювати в себе вдома. І так люди можуть забезпечити собі нормальне життя і не тікати в пошуках чогось кращого, бо звичайна зарплата у вчителя не дає можливості повністю забезпечити всім своїх дітей. А працювати на землі – це дуже важка робота, і молодь сьогодні не дуже хоче займатися фермерством.
— Єва Шандорівна, а як же тоді паприка? Якщо всі виїдуть, хто буде вирощувати її, хто буде підтримувати імідж Великої і Малої Доброні? Тоді зникне столиця паприки на Закарпатті…
(сміється) — Я думаю, що не зникне. Тепер люди почали вирощувати паприку в парниках і за рік отримують два урожая. Паприку вирощують не і тільки у нас, а і в навколишніх селах, бо люди впевнені, що це гріх, коли земля не засіяна. Якби люди отримували допомогу у вигляді добрив чи насіння, то змогли б вирощувати більше урожаю.
Ми і фестиваль паприки проводили, але минулого року його не було через пандемію. Надіюся, що коли мине карантин, то фестиваль знову повернеться і про нас знову люди почують.
— Знаю, що у Великій Доброні під загрозою закриття школа мистецтв?
— Ну, це ще поки що невідомо. В нас досить велика школа мистецтв, але проблема виникла, як я знаю, і в інших ОТГ: школи мистецтв завжди фінансувалися з районних бюджетів, а з тих пір, як ми організували територіальну громаду, то ми не маємо великих грошей… На нашій території нема великих підприємств, заводів, як на деяких інших ОТГ і немає грошей, щоб фінансувати цю школу мистецтв.
Тому домовилися, щоб діти, які навчаються там у випускних класах, закінчили навчання, а ті діти, які вчаться на 2 чи 3 гуртках, щоб цього року скоротили заняття до одного гуртка. А вже наступного року, якщо будуть гроші, то вони зможуть продовжити навчання.
Тут оптимально було б, щоб міністерство культури дало б якусь дотацію чи субвенцію на фінансування цих шкіл мистецтв, щоб громади зрозуміли, чи можуть вони самі фінансувати ці заклади, чи не можуть. Тому що школи і садочки отримують дотації чи субвенції з бюджету, а школи мистецтв не мають нічого…
— Ви є представником Демократичної партії угорців України в ОТГ.
— Так, я балотувалася і в район, і в нашу ОТГ. То для того, щоб пройти в районну раду, нам не вистачило балів, але в попередніх скликаннях я була районним депутатом. А в ОТГ я пройшла. В нашій громаді близько 85 % населення – угорці, решта українці. І в нас немає між собою конфліктів.
Люди звертаються з проханням поремонтувати вуличне освітлення, забиту каналізацію. Тепер були дощі то в нас у багатьох дворах були забиті каналізації і через це затопило городи. То до людей зразу виїжджали майстри, щоб підняти канаву і прочистити каналізацію. Ну і тепер уже не дощить, то будемо прочищати стоки, щоб наступного разу ці підтоплення не повторювались.
ДПУУ дуже допомагає в тому, що ми могли організувати людям – і дітям, і старшим людям – екскурсії по Закарпаттю. Тому що часто люди і не знають, який гарний у нас край, а це дуже важливо – їхати кудись і бачити цікаві речі. Їздимо на концерти в Ужгород у драмтеатр, у Берегово. Трапляється, що при потребі надають якусь юридичну допомогу нашим людям, консультують їх. Розказують, що робити при здачі ЗНО та інших питаннях. А якщо буває, що я не знаю, як вирішити те чи інше питання, то першим ділом до наших звертаюся. І ще не було такого, щоб хтось пішов від нас, не отримавши допомоги.
У нас у селі діє вже 3-й рік жіночий хор «Зелена гілка» («Zöld ág») — нас 30 чоловік, різного віку та професій. Одяг ми отримали від районної ради, а для того, щоб поїхати кудись на виступи, то сільрада не має грошей і нас возить ДПУУ. Виступаємо інколи в церкві, деколи нас запрошують в інші села, недавно виступали в Невицькому на Дні села. Співаємо як українські, так і угорські народні пісні.
Як відомо, жінка в домі тримає 3 кута, і, знаєте, я вважаю, коли жінки збираються разом, то вони вчать одна одну своїм традиціям. Бо свої традиції можна зберегти тільки так, щоб передавати їх іншим, передавати їх молоді, дітям. А традиції, які збереглися в піснях, завжди цінні. Я народні пісні вивчила від своєї мами, вона дуже гарно співала. І вона завжди мені казала, що дуже важливо цінувати свої традиції і якщо народ забуде свої традиції, то зникне з лиця землі…
І діти якщо бачать, що мама, або бабка це співає, то і я це вивчу і теж буду співати. Мій внук теж зі мною іноді співає і все каже мені: «О! Я бачив, як ви виступали!». І з внучкою ми інколи теж співаємо разом.
Ми фактично, для цього і організували хор – щоб збереглися наші традиції, наші пісні, щоб люди бачили це і передавали іншим.
