До цієї розмови підштовхнула новина про реставрацію сцени драмтеатру, яку здійснює угорський уряд. На фоні ускладнених відносин України з Угорщиною та ряду непорозумінь, спричинених цим напруженням такий жест з боку сусідньої країни видається трохи дивним. Розібратися з цим допоміг голова Демократичної спілки угорців України Ласло Зубанич, адже Спілка — серед організаторів проєкту реставрації театральної сцени.
«КАРАВАН КУЛЬТУРИ ЗАКАРПАТТЯ»
— При канцелярії Кабінету міністрів Угорщини діє комітет по національним питанням і вони запустили дуже цікавий і потужний проєкт підтримки культурних закладів Закарпаття — «Караван культури Закарпаття», — розповів Ласло Зубанич. — Суть його полягає в тому, щоб дати можливість угорцям, які живуть за кордоном, подивитися виступи кращих культурно-мистецьких колективів Угорщини в себе вдома.
У рамках проекту було підписано угоди з провідними колективами Угорщини — Національним театром, Угорським державним оперним театром, Будапештським театром оперети та іншими.
Угорщина взяла на себе організацію програми та всі витрати, але зіткнулась із тим, що далеко не всі заклади культури Закарпаття готові прийняти угорські колективи і багато де технічні умови не дають можливості реалізувати певні культурні заходи.
Тому 2 роки тому кабінетом уповноваженого був складений графік технічної реновації будинків культури, сільських клубів. Так відремонтували будинок культури в селі Пейтерфолво і тепер там вже є можливість дати повноцінний концерт чи виставу. Звичайно в рамках сільського БК.
Далі по плану було село Шаланки, ведуться роботи в селі Дерцен. Також в планах є будинок культури залізничників в Батьові, котрий потребує фінансової допомоги і в селі Тийглаш Ужгородського району, де є і фольклорні гурти і інші але технічне забезпечення ще з часів Радянського Союзу…
— Так і з драмтеатром, — пояснив Ласло Зубанич, — це найбільша сцена в області, але вона потребує реставрації. Тому уряд Угорщини запропонував свою підтримку в ремонті, аби згодом на цій сцені мали можливість виступити кращі колективи Угорщини. Сцену в театрі реставрує київська фірма, яка має немалий досвід у такого типу роботах: свого часу ці майстри були задіяні в реставраційних роботах Київського театру оперети. Ми кожного разу стараємося залучати до таких робіт місцевих майстрів, якщо є такі фахівці на Закарпатті чи Україні, щоб дати їм можливість заробити.
ФОНДИ, ВІДКРИТІ ДЛЯ ВСІХ
Пан Ласло розповів, що незважаючи на певну напругу між нашими державами ця програма продовжує працювати. Зараз вивчилось молоде покоління культурних працівників, котрі дуже активно розвивають національний колорит угорської культури, наприклад шиють народні костюми за допомогою грантів ЄС, або танцювальні чобітки шиє, наприклад, ромська громада на Закарпатті.
— Існує чимало фондів, які готові підтримати культурних діячів, акторів чи колективи серед закордонних угорців. Таким є, наприклад, фонд Шандора Чорія, котрий підтримує народні хори або танцювальні колективи. Грантові кошти виділяються на обладнання або на запис їх виступів, чи на сценічні костюми. Кожного року це досить вагомі частки і аби їх отримувати треба підтвердити свою кваліфікацію.
Більшість фондів, котрі допомагають в освіті чи культурі знаходяться на території Угорщини. Туди можна подавати заявки. Наприклад фонд Габора Бетлема, котрий допомагає діаспорі по всьому Карпатському басейні. Раз на рік там оголошуються конкурси по напрямах культури, освіти, преси. Є критерії котрим мусить відповідати кожен проект.
Крім того існує можливість особисто подати в державний секретаріат свою програму, де її посудять фахівці і самі визначать як, чи якою сумою цю програму підтримати.
Це фонди, котрі відкриті для всіх. Крім того ще існує декілька спеціалізованих фондів, наприклад для освіти, при міністерстві людських ресурсів і культури. В Закарпатті такі фонди не діють, чинність же угорських — це лише підтримка якоїсь окремої організації чи інституції.
КАМІНЬ СПОТИКАННЯ І КОМПРОМІСИ
— Напружена ситуація між Україною і Угорщиною змінилася?
— Трохи змінилася, так, але основні питання так і не вирішено. Реакція Української сторони під час минулорічних виборів була дуже різкою. В Угорщині такого відверто не чекали. Тому запланована на лютий робоча зустріч міністрів могла би внести якусь ясність в шляхи вирішення спірних питань. Є домовленість, що робочі групи будуть засідати майже щомісяця. Каменем спотикання є закони України про освіту і про державну мову. Україна тут має свою чітку позицію, що не допустить змін в цих законах. Але в інших державних актах, або в дорожній карті реалізації цих законів ще є вільний простір для пошуку рішення.
Наприклад закон про мову передбачає існування законів про національні меншини, а цього закону поки що нема. Це стосується як корінних народів так і національних меншин. І я цілком впевнений, що в цих законних актах можна знайти позиції для компромісу. Такі компроміси потрібні як Україні, так і Угорщині.
Використання української мови для нашої держави дуже принципове, мені здається, що для національних громад вивчення та використання державної мови не є великою проблемою, особливо в містах. Трохи складніше в населених пунктах, де наприклад 90% угорців і 10% українців та русинів. Плюс — велика проблема в висвітленні цих ситуацій в телебаченні. Знімальні групи з Києва, не розуміючи наших реалій, приїздять і зустрічаються з неохотою і непорозумінням місцевих, на основі чого роблять хибні висновки про статус мови і тому подібне. Хоча статистика показує ріст якості вивчення української мови в національних школах. Це видно по результатах вступних іспитів у вищі учбові заклади.
Нещодавно за сприяння міністерства освіти Угорщини було випущено двохтомний Україно-угорський і угорсько-український словник. Було би дуже добре аби такі словники потрапили до наших школярів, бо з 2023 року вже має зростати кількість предметів викладаних українською. Ну і питання кадрів, шкільних програм та інших документів шкільного ділового обігу дуже актуальні.
УГОРЦІ В УКРАЇНІ
— Ми упустили час, за останні 5 років угорська громада не створила собі стратегічне бачення себе в рамках України. Хто ми є, які у нас є інституції, як ці інституції будуть далі в сенсі децентралізації працювати. Практика показала, що декотрі ОТГ не мають надлишок коштів для фінансування освітніх та культурних закладів і починають їх закривати. Це приводить до того, що випускники наших вишів зустрічаються з проблемою нестачі робочих місць.
Також нема середньо-спеціальних закладів, де можна освоїти професію угорською мовою. Не маємо фахівців бібліотекарів, культпрацівників і т.п. І зараз склалась парадоксальна ситуація — освітні програми угорського уряду дублюють освітні програми України, замість того, аби їх доповнювати і отримувати потрібних двомовних спеціалістів на місцях. І саме ґрантові проекти дозволяють нам отримувати двомовних спеціалістів, бо двомовність би вирішила всі проблеми.
Закон про мову з 2023 року дозволить викладати повністю угорською мовою в 6 приватних школах-ліцеях Закарпаття і, можливо, в коледжі Берегівського інституту. Всі інші будуть мусіти перейти на українську мову викладання.
СПІЛКА І ПАРТІЯ
Демократична спілка угорців України була заснована 30 років тому. На її основі виникла Демократична партія угорців України як інструмент для участі у виборах. Треба розмежовувати ці дві структури.
Спілка має осередки в 19 областях України і 5 жовтня ми будемо відмічати 30 річницю створення нашої організації. Засновниками були КМКС, спілка угорців у Києві та Львівське угорське культурне товариство.
З 96-го року КМКС тимчасово призупинив своє членство, а в 2002 році ми трохи організаційно переробили Спілку, бо це була така свого роду організація-“парасолька”, куди входили різні обласні організації, або угорські спілки. З 2002 року ми по первинних організаціях створили свої групи в тих населених пунктах, де мешкають угорці. Потім — районні організації.
Так ми маємо різних представників по всіх куточках України, які по-різному бачать ту чи іншу проблему. І так, з цих точок зору ми можемо скласти більш-менш реальну картину. Це трохи ускладнює нашу роботу, але ми ніколи не відмежовуємося від того, що ми тут живемо в Україні і є учасниками всіх процесів. У наших рядах дуже багато різних людей, тому є різні думки, різні підходи, і, думаю, що в нс взаєморозуміння з українцями тому краще, бо ми живемо в різних середовищах і розуміємо, що для порозуміння треба трохи пристосуватися.
Партія була створена в 2005 році і ми були учасниками виборів і до Верховної ради України, і є учасниками виборів до обласної та інших рад, які є на Закарпатті. 218 кандидатів було висунуто від нашої партії на минулих виборах — у жовтні 2020 року. По Ужгороду ми висували 31 кандидата в депутати. З них пройшли, на жаль, тільки 23 — це Берегівська ТГ, маємо депутатів у Чопській міській раді, у Великодобронській, Косоньській, Пийтерфолвівській, Великоберезькій сільських радах і у Вилоцькій селищній раді.
Ми порахували, що якщо взяти територію, на якій ми висували депутатів і взяти 7 партій, які були потужними на цих виборах, то ми є серед них 4-ті по кількості депутатів, які пройшли в ради. Перед нами “Слуга народу”, “Рідне Закарпаття”, КМКС, а ми четверті! За нами ідуть Команда Андрія Балоги, “За майбутнє”, «Європейська солідарність».
Тобто вересень-жовтень минулого року на мене справив дуже позитивне враження. Ми запустили багато цікавих проєктів, знайшли кілька цікавих ідей і познайомилися з хорошими людьми, яких будемо задіювати в будівництві нашої громадської організації задіювати.
…На нас часто дивляться, як на марсіян: вроді ви і угорці, але ми з вами не маємо ніяких конфліктів… Ви на різні провокації не йдете, а шукаєте компромісів, і спілкуватися з вами приємно — щось тут не те…
Моя думка, що ми повинні час від часу поглядати в бік Києва. По-друге, читати українське законодавство і шукати нішу, де ми можемо пригодитися і де би нам було комфортно брати участь у законотворчих, політичних, соціальних процесах в житті країни. І якщо все це працюватиме правильно, то ми в окремих випадках зможемо сказати угорській стороні: “цим і цим ми забезпечені, а от тут так, можете допомогти”.
Ми часто чуємо, що культура — це місток між країнами. Так, місток має бути, але по ньому треба і ходити. І ходити в обидва боки. Бо виходить, що це як Загоньський міст, який весь час треба ремонтувати, але пішки по ньому пройти не можна, тільки машиною.
