Краще в Закарпатті від Шандора: ТОП-10 художників Закарпаття

Відомий закарпатський професор з окопу, майбутній посол України в Угорщині Федір Шандор продовжує свою чудову рубрику. Цього разу читаємо про кращих художників Закарпаття за версією професора.
1. Тівадар Чонтварі Костка (угор. Csontváry Kosztka Tivadar; 5 липня 1853, Кішсебен, Угорське королівство, зараз Сабинів, Словаччина — 20 червня 1919, Будапешт, Угорщина) — угорський художник-самоук словацько-українського походження.
Чонтварі почав займатися живописом у середині 1890-х років. Йому належать понад ста картин. Велика частина з них, за стилістикою близька до експресіонізму, була створена в 1903—1909 рр.
Полотна Чонтварі виставлялися в Парижі (1907) та інших країнах Європи, але не отримали визнання на батьківщині. В Угорщині художник мав репутацію божевільного через дивну поведінку, аскетичного способу життя і схильності при спілкуванні впадати в пророчий тон.
Основні роботи художника зібрані в музеї міста Печа.
2. Шимон Голлоші (угор. Hollósy Simon; 2 лютого 1857, Мараморош, нині Сігет (Сіґету-Мармацієй), Румунія — 8 травня 1918, Тячів, Закарпатська обл., Україна) — видатний угорський живописець, графік, та педагог, яскравий представник угорського реалізму та натуралізму. Народився у вірменській родині.
Шимон Голлоші був більш плідним педагогом ніж живописцем. На початку свого творчого шляху роботи Голлоші здебільшого стосувались ідей угорського національного романтизму, зображення побутових сцен з національними угорськими типажами: «Дівчина, що сміється» (1883), «В корчмі»(1887), «Танцюючі дівчата на узліссі» (1895), «Залицяльники» (1892), «Добре винце» (1884), «Веселе товариство» (1888). У 1885 році він створює полотно «Лущення кукурудзи», яке і робить його відомим в мистецькому середовищі.
Досить тривалий період Голлоші працював над полотном «Марш Рокоци». Створив безліч етюдів та ескізів, але роботу так і не завершив.
А вже працюючи на пленерах в Тячеві, об’єктами відображення Голлоші стають околиці містечка. Він працює над пейзажами: «Біля річки» (1910), «Весна над річкою» (1916), «Селянський двір з возом» (1912), «Осінній настрій» (1916).
У 1916 році Голлоші створює автопортрет, який нині зберігається в Угорській національній галереї, Будапешт. В цей період Голлоші відходить від бурхливого мистецького життя, і досить рідко виставляє свої твори, виключенням стали: колективні виставки 1897, 1899, 1900, 1907, 1901 років, а також 1912 року (на річницю колонії) у м. Нодьбані. І вже після смерті митця його три роботи у 1922 році були представлені на Венеціанському бієнале. Більшість робіт художника зберігаються в Угорській національній галереї (м. Будапешт). Деякі роботи є в приватних колекціях та у Краєзнавчому музеї м. Бая-Маре, Румунія.
3. Ревес Імре (угор. Révész Imre, справжнє прізвище — Чебраї (Csebrai), 21 січня 1859, Шаторальяуйхей, тепер Угорщина — 3 лютого 1945, Севлюш, тепер Виноградів) — угорський живописець.
Ревес є автором картин «Петефі серед народу» (1884), «Дезертир» (1887), «Вимагаємо хліба!» (1899), «Під шатром» (1903), «Старики» (1910— 20-і роки), пейзажів, ілюстрацій до віршів Ш. Петефі тощо.
Твори Ревеса зберігаються в Угорській національній галереї в Будапешті, Закарпатському художньому музеї, Київському музеї західного та східного мистецтва, Ермітажі в Петербурзі. Виставки творів Ревеса експонувалися в Ужгороді (1955) та Києві (1956).
4. Мігай Мункачі (угор. Munkácsy Mihály, справжнє ім’я Міхаель фон Ліб, нім. Michael von Lieb; 20 лютого 1844, Мункач, тепер Мукачеве, Україна — 1 травня 1900, Енденліх, поблизу Бонна, Німеччина) — угорський живописець німецького походження, зачинатель і творець угорського реалістичного живопису. З дозволу громади Мункача (тодішня назва Мукачева) він отримав прізвище Мункачі, яке вказувало на походження митця.
Пензлю Мігая Мункачі належать знакові твори, що ознаменували започаткування реалізму в угорському живописі: картини «Голгофа» (1884), «Христос перед Пілатом» (1881), пейзажі «Таємнича вулиця», «Прихід угорців на свою батьківщину». Він також є автором розпису купола Віденського історичного музею.
Полотна Мункачі пройняті суворою правдою, їм властиві глибокий драматизм, що особливо підкреслюється контрастністю темних і світлих фарб, та гострота психологічної характеристики образів.
Картини Мункачі зберігаються в Угорській Національній галереї, Закарпатському художньому музеї в Ужгороді, Старій Національній галереї в Берліні (нім. Alte Nationalgalerie) тощо.
Творчість Мункачі мала значний вплив на розвиток реалістичного живопису в Угорщині.
5. Гнат Гнатович Рошкович (28 вересня 1854, Славковце, Словаччина — 29 листопада 1915, Будапешт) — угорський живописець та графік українського походження, представник академічної школи Мюнхенського реалізму.
Гнат Рошкович був різножанровим художником, який залишив по собі великий творчий доробок. Зокрема, це твори сакрального мистецтва, а також численні ілюстрації. Першу славу Гнату Рошковичу принесла робота «Маленьке червоне яблуко» (угор. «Pici piros alma»), завдяки якій він став відомим на всю Угорщину. Відомими є також інші жанрові картини з життя селян: «Особлива пристрасть», «Тобі тільки».
Розписи інтер’єрів храмів у Снині, Левочі, Пряшеві, Медзилабірцях (Словаччина), Кечкеметі, соборі Св. Стефана, церкві Йожефвароша в Будапешті стали візитною карткою художника. Його галерея образів святих Церкви Христової в майоліці й досі прикрашає один із залів королівського палацу в Буді. Найвідомішою роботою з цієї серії є розпис «Св. Стефан утверджує віру Христову і засновує Секешфегерварську церкву». Гнат Рошкович виконав повністю всі роботи по розпису греко-католицького храму В VII районі Будапешта на площі Троянд. Також виконав цілу серію ескізів на біблійну тематику для м. Коложвар (нині м. Клуж-Напока, Румунія). Щоб відчути атмосферу біблійних місць та точніше передати її Гнат відвідав Святу Землю. У 1912 р. на замовлення єпископа Пряшівської єпархії Рошкович виготовив репродукцію ікони «Клокочовська Божа Мати». Одна з цих репродукцій нині зберігається в Ужгородському кафедральному соборі. Для храму в Кошице Гнат Рошкович написав ікону Божої Матері.
Також Гнат Рошкович виконав ряд робіт в храмах Закарпаття — розпис іконостасів в Успенському храмі Мукачева, в Преображенському храмі в Ужгороді, в храмі у Великій Копані Виноградівського району, у Снині, Красній тощо. Для Ужгородського та Пряшівського кафедральних соборів Гнат виготовив «Плащаниці». У Закарпатському художньому музеї зберігається робота Гната Рошковича «Святі Кирило і Мефодій» та портрет графа Йожефа Терека, ішпана комітату Унґ.
Гнат Рошкович виконав серію ілюстрацій для енциклопедії «Австро-Угорщина в описах і образах» (угор. «Az Osztrák-Magyar Monarchia írásban és képben»). Зокрема, в цьому виданні містяться графічні зображення замку та комітатського будинку в Ужгороді, краєвидів Перечина, Ужоцького перевалу, побутових сцен Підкарпатській русі та русинів у народному одязі.
6. Йосип Змій-Мікловшик (20 лютого 1792 с. Словінки, Австро-Угорщина (зараз Східна Словаччина) – 1 грудня 1841 Пряшів) – український художник, іконописець, портретист. Один з основоположників професійного образотворчого мистецтва Закарпаття.
Основоположник світського живопису на Закарпатті, Йосип Змій-Мікловшик створював не тільки іконостаси, фрески і вівтарні образи, а й портрети, пейзажі, жанрові сценки з життя закарпатців, які несуть яскраво виражений етнографічний характер. Художник працював на території Угорщини, його пензлю належать церковні розписи в багатьох містах. Після повернення з Відня художник створив багато композицій на релігійну та побутову тематику. Ним написані живописні композиції з народного життя: «Зємплінскі весілля», «На вечорницях»,
«Процесія на освячення води на Богоявлення», «Вибір нареченої в Червоному Броді», «Хто буде моїм чоловіком?» та ін. Проілюстрував книгу «Etnografia Ruthenium» ( «Етнографія русинів») словацького етнографа Яна Чапловича. Серед робіт на релігійну тематику картини 1830 року, виконані для іконостасу в абауйновградского храму, в 1831 р ікони в с. Шайосегед. У 1836 р художник виконував живописні роботи для церкви в Пустагазі, а в 1837 р виконав картину св. Миколи, св. Варвари і Богородиці для церкви с. Варганево. У 1838 р провів поновлення образів для храму в Словенської Нової Весі.
7. Фердинанд Видра (1815 Веспрем, Угорщина – 1879, Білки, сьогодні Україна) — художник, іконописець.
Учився в Академії мистецтв у Відні. Пізніше навчався у Римі, де жив протягом 1840–1845 років, навчаючись мистецтва періоду барроко.
В Римі намалював свій образ Паннонія (1844) та зробив рисунок з образа Рафаеля Теологія (1846); ці роботи потрапили до Національного Музею в Будапешті. В 1845 році намалював дві ікони на іконостас веспремського катедрального храма. Був прийнятий як епархіальний маляр Мукачівської греко-католицької епархії і в 1858 році намалював вівтарну частину кафедрального собору в Ужгороді.
В 1859 році розписав храм Різдва Пресвятої Богородиці в Зарічові. Його роботи були в іконостасі храму Успіння Пресвятої Богородиці в Мукачеві.
Закарпатську творчість майстра можна розділити на два періоди: спочатку переважно працовав в Ужанскій долині, а в другому періоді переселився до Білок и працював там і по Боржавським селам.
Фердинанд Видра приніс до місцевого малярства принципи італійського пізнього бароко.
8. Адальберт Михайлович Ерделі (Адальберт Михайлович Гриц; 25 травня 1891, с. Загаття, тепер Закарпатська область — 19 вересня 1955, Ужгород) — український живописець, один з основоположників закарпатської школи живопису. Ерделі працював переважно в жанрах портрета, пейзажу, натюрморту.
Ерделі — живописець, якому були відкриті найкращі мистецькі кола Європи. Він міг би жити і легко досягти всесвітньої слави за кордоном. Його творчий шлях перетинався зі шляхами відомих європейських художників XX століття. Натомість, незважаючи на всю привабливість мистецького життя західного світу, Ерделі віддав перевагу Закарпаттю, щоб своїм мистецтвом прославити «землю без імені».
Ерделі є одним з фундаторів Закарпатської школи живопису, перший директор Ужгородського училища прикладного мистецтва (нині — Закарпатський художній інститут), один із організаторів і перший голова Закарпатської обласної організації Національної спілки радянських художників України у 1946 році.
9. Йосип Йосипович Бокшай (2 жовтня 1891, с. Кобилецька Поляна Тисодолинянського повіту Марамороського округу Австро-Угорщини — 19 жовтня 1975, Ужгород) — український живописець, педагог. Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1951), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1958), Народний художник України (1960), Народний художник СРСР (1963)
Художник широкого діапазону, Бокшай проявив себе у станковому і монументальному малярстві. Бокшай — майстер пейзажу, але серед його творів є і жанрові картини, портрети, натюрморти.
Ілюстрував, поміж іншим, художні книги (Антонія Бобульського та ін.) Після війни Бокшай плідно працював над створенням величного образу природи рідного краю («Озеро в горах», 1946, «Синевир», 1952, «Полонина Рівна», 1954, та ін.). Романтикою пройняті картини «Бокораші», 1948, «Зустріч на полонині», 1957, що відображають народний побут і звичаї. Для творів Бокшая характерні оптимізм, емоційний, соковитий живопис, інтенсивний колорит.
На думку Ігоря Шарова, Бокшай — це холодний логік. Висока вимогливість, професіоналізм тісно спліталися у творах митця з безпосередністю, життєрадісністю, новизною світобачення. Майстер практично ніколи не доповнював і не переписував свої картини. Протягом творчого шляху Бокшая змінювалося його ставлення до пейзажних образів. Пейзажі, написані у 20-х роках ХХ століття відрізняються камерним, інтимним звучанням, а пізнішим роботам характерна епічність, монументальність, незважаючи на невеликі розміри робіт.
Персональні виставки відбувалися в Ужгороді (1962, 1963, 1971 роках) та у Києві (1978 рік).
10. Гаврило Мартинович Глюк (6 (19) травня 1912, Сигіт, Мармарош — 2 листопада 1983, Ужгород) — український живописець. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1963 року.
Глюк малював жанрові картини, портрети та пейзажі. Мистецтвознавець Олена Полянська відзначила постійний потяг художника до зображення трударів: лісорубів, колгоспників, до їх буття на полях, у горах. Це прикметна риса творчості художника-реаліста.
Однією з найкращих робіт Гаврила Глюка мистецтвознавці вважають твір «Лісоруби на вахті миру», створений 1950 року. Сучасники відзначили його як зі смаком задуманий і прекрасно виконаний. Тут немає надуманості, штучності, навпаки, постаті лісорубів залиті сонцем, яскраво освітлені та монументальні.
Твором, що приніс Глюку європейську славу, стала картина «Лісоруби», написана 1954 року. Крок за кроком підходив автор до втілення свого задуму, виконав чимало етюдів. У центрі композиції «Лісорубів» — постаті двох молодих вантажників. Один з них, що в білій сорочці, переступив через колоду, другий схилився: динаміка життя багатомовна й оптимістична. 1958 року за картину «Лісоруби» Глюка відзначено великою срібною медаллю на Всесвітній виставці в Брюсселі.
Глюк любив малювати з натури, як кажуть професіонали, «а ля прима», коли гармонія рухів плавно лягала на папір хвилястими лініями та виразними штрихами. Багато рисунків і шкіців, що збереглися у колекціонерів і сім’ї художника, свідчать про непосидючу натуру митця, його постійний потяг до творення.
Вагоме місце у творчому доробку автора займав портрет. Психологічно виважені портрети сучасників доносять до глядача глибину проникнення в модель засобом своєрідної «духовної сповіді» портретованих. Зображені у національних кроях і сучасному вбранні, в інтер’єрі та поза ним вносять дивовижну нотку ніжності та життєлюбства.
Глюк залишив по собі велику графічну спадщину, яка засвідчує, що він був неабияким майстром рисунка, і в його численних начерках, викінчених графічних композиціях відчувається впевнена рука. Типовою для його манери композицією є рисунок, виконаний вуглем, — «Наташа» (1983).
Психологічно точний, побудований на грі світлих і темних плям, штрихованих площин, він передає романтичний характер дівчини.
Автор: Федір Шандор, президент Закарпатської туристичної організації