В Угорському домі Ужгорода відкрилася виставку фоторобіт ужгородця Валерія Фурцева «Люди і статуї». У центрі експозиції — незвичайний діалог між людиною, міським простором та скульптурою.
Як розповів, презентуючи автора під час відкриття виставки професор, очільник Демократичної спілки угорців України Ласло Зубанич, у кожної людини є основний вид діяльності, а поруч із ним — справа для душі та хобі, яке дарує особливі емоції, почуття й надихає на щось нове:
“Переконаний, що представлені тут картини надихнуть і самого автора, і його колег-фотографів на те, що свої роботи не просто можна, а необхідно показувати. Адже те, що лежить у нас на комп’ютері — це лише наше особисте надбання. А коли ми виносимо роботи на загал, по-перше, їх бачить широка публіка, а по-друге, це викликає бажання придбати дійсно якісну фотографію. Дивлячись на ці роботи, можу впевнено сказати: пан Валерій володіє особливим даром відчути й спіймати саме ту мить, коли потрібно натиснути кнопку фотоапарата та розкрити людину. Хоча виставка поєднує статуї та людей, головний акцент тут — саме на людині”.
За словами Л. Зубанича, якщо згадати кілька віх із історії фотомистецтва, то у 1841 році відбувся еволюційний прорив із появою негативно-позитивного процесу на папері; у 1907-му з’явилися перші комерційні пластини для кольорових фото; у 1969-му розробили перші цифрові сенсори, а з 1990-х років розпочалася ера цифрових фотоапаратів, які дозволяють отримувати якісні й насичені кольорові знімки. Утім, деякі кадри дивовижно розкриваються і в чорно-білому варіанті. Якщо заплющити очі й уявити їх монохромними, кожна світлина все одно промовлятиме сама за себе та відгукуватиметься в серці.
“Як я вже казав, у кожного є своя пристрасть. У автора це називається “вуличним фотополюванням”. Мені це одразу нагадує дитячий мультфільм про Простоквашино, де шарик із фоторушницею бігав за кадрами. А тут ми бачимо захопливе фотополювання на міські сюжети та емоції людей», – додав Ласло Зубанич.
Автор працює у жанрі street photography — вуличної фотографії. Протягом кількох років під час подорожей він збирав кадри з різних куточків світу. У його об’єктив потрапили Рим, Париж, Лісабон, Ніцца, Венеція, Мадейра, Гоа, Мюнхен, Шарм-ель-Шейх, Ватикан, Львів та інші міста.
Головна особливість серії — поєднання випадкових моментів із нерухомими образами скульптур. Перехожі на світлинах часом повторюють пози статуй, а вуличні артисти перетворюються на своєрідні «живі скульптури».
В інших кадрах, навпаки, саме кам’яні фігури стають мовчазними спостерігачами за виром людського життя.
Як зазначає автор виставки, його цікавить можливість помічати незвичайне у звичайних моментах — красу, іронію, самотність, характер людини та її взаємодію з простором.
«Експозиція носить назву “Люди і статуї”. За допомогою об’єктива фотоапарата ми можемо зупинити миттєвість людського життя, і тоді людина на світлині завмирає, мов скульптура. І навпаки: якщо правильно обрати ракурс, то статуя на фото ніби оживає. Саме на такому взаємозв’язку й будується ідея цієї виставки”, – розповів сам автор, презегнтуючи свої роботи.
На світлинах здебільшого зафіксовано кадри з буденного життя, що вимагало репортажної зйомки та справжнього “фотополювання”. Звісно, я не завжди запитував дозволу у перехожих, але, слава Богу, обійшлося без синців — і ось я перед вами, щоб презентувати ці сюжети!
“Усі ці кадри — результат моїх 15-річних мандрівок різними країнами світу, зокрема й куточками України, як-от Львовом. У фокусі моєї уваги опинилися ексцентричні персонажі, міські диваки, просто цікаві перехожі та їхня дивовижна взаємодія з архітектурою й скульптурою», – уточнив Валерій Фурцев.
«Люди і статуї» — це не лише колекція подорожніх фотографій, а спроба показати, як повсякденне життя може перетворюватися на мистецтво. Випадкова зустріч перехожого зі скульптурою, поза людини на міській площі чи силует у старовинному інтер’єрі стають окремими візуальними історіями.
Валерій Фурцев — ужгородець, який захоплюється фотографією та подорожами. У своїх роботах він зосереджується передусім на людині та її взаємозв’язку з навколишнім середовищем.
Експозиція в Угорському домі дає можливість поглянути на знайомі й далекі міста через моменти, які зазвичай тривають лише кілька секунд, але завдяки фотографії залишаються назавжди. Оглянути виставку можна в робочі дні до обіду впродовж кількох тижнів.
